За давніх часів правил нашим королівством старий государ. Усі б нічого, так тільки не було у нього сина, а стало бути, не було спадкоємця. Король горював так журився. Небо, видне, зглянулося над ним, і незабаром королева Чантхеви народила, але не дочку або сина, а золотий равлика.

Трапилося так, що залишився Кхампха круглим сиротою. Жив він разом зі своєю старенькою бабусею у старій хатині на краю гірського селища. Були вони зовсім бідними, але Кхампха не нарікав на долю й намагався ретельно трудитися. З раннього ранку й до темряви він рубав дерева й палив пні, готовив землю під ріллю.

Одного разу бабуся сказала юнакові:

- Треба б тобі, Кхампха,

Давним-давно жили на світі старий з бабусею. Дожили вони до похилих років, а дітей у них так і не було. Старий ходив на полювання, возився у городі, забирався у гори - сіяв на гірському схилі кукурудзу. Бабуся ткала тканини, куховарила нехитру їжу так ловила вершей рибу.

Якось

Одного разу дощовим днем сидів государ на своєму золоченому троні, а навколо стояли придворні. Був серед них і Сиенг Миенг. Захотілося королеві посміятися над цим хитруном, він і придумав такий виверт.

- Послухай, Сиенг Миенг, велю тобі исхитриться й виманити мене із тронного залу під дощ. Тоді я визнаю тебе великим хитруном!

- Ваша

Трапилося так, що кілька днів підряд король вкушав їжу без усякої радості й задоволення. А яких тільки страв не було за королівським столом! Але государ тільки зітхав. Доторкнеться злегка до блюд і скоріше відправляється у свої Спокої.

- Скажи, - звернувся король до хитромудрого Сиенг Миенгу, - чи можеш ти допомогти моєму лиху? Раніше, бувало, я вкушав їжу з радістю

Одного разу пані ворона побачила коника він на зеленому листочку дрімав, - і їй пристрасть як захотілося його склювати. Але отут-те хлопець коник опам'ятався від дрімоти, підняв голівку й сказав:

- Пані ворона, зробіть милість, відгадайте мої загадки. Якщо ви відгадаєте, тоді, можете й з'їсти мене.

Ворона закаркала, головою закивала:

- Хор-Рошо! Хор-Рошо! Тільки

Якось раз жаба побачила слона, він важливо проходив повз її норку.

- Добрий день, ушанований слон, - дружелюбно проговорила жаба й вистрибнула з норки. - Куди шлях тримаєте? Дружній тон жаби довівся слонові не по нутру. Він розлютився, підхопив жабу хоботом, підняв високо нагору й затрубив:

- Ах ти, незначна тварина! Як смієш ти розмовляти