Квіти зла. Гете про Новаліса

Найвидатніший художник енської школи Фрідріх фон Гарденберг (Новаліс) народився 2 травня 1772 року в родовому маєтку Обервідерштедт (Саксонія) у релігійній дворянській сім’ї. Він отримав спочатку домашню, а потім юридичну освіту в університетах Єни, Віттенберга і Лейпцига (1790-1791), а також вивчав економіку і гірничу справу у Фрайбурзі (1797-1798). До того ж Фрідріх цікавився не тільки гуманітарними, але й природничими науками. Зрозуміло, чому гурток енських романтиків побачив у ньому втілення ідеї універсалізму.

На розвиток його творчості суттєво

вплинуло його почуття до Софії фон Кюн, яку Фрідріх покохав ще у дитинстві і проніс це почуття крізь усе життя. П’ятнадцятирічна дівчина померла, не доживши до їхнього весілля кілька днів. Фрідріх був приголомшений і сприйняв цю трагедію як особливий знак. Відтоді він називає свою наречену “абревіатурою Всесвіту” і завжди відчуває, що в ній перебуває якесь таємне духовне єство, не підвладне нікому. Вона мусила піти з життя непорочною, щоб стати для поета дороговказною зіркою, як померла Беатріче Портінаре для Дайте Аліг’єрі. Смерть Софії пробудила в ньому поета. “Я усвідомив у собі просту, могутню силу”, – писав Новаліс Ф. Шлегелюв 1797 р. після смерті нареченої. І справді, вся творчість Новаліса так чи інакше пов’язана з пам’яттю про цю загадкову дівчину, образ якої постійно втілюється його творіннях, у різних містичних символах.

Становлення Новаліса як поета і філософа важко уявити без впливу Й. В. Гете, який тріумфально завершив свій творчий шлях затвердженням у “Фаусті” недогматичної істини: “Природа завжди має рацію”. Як відомо, Гете символізував творчі сили Природи в ідеї Вічної Жіночності, у Світовій Душі, що вічно народжує і вічно любить. Не випадково Блакитна Квітка Новаліса має витоки в цій гетеанській ідеї.

Чималий вплив на юного Гарденберга мали Ідеї Ф. Шиллера, И. Фіхте і Ф. Шлегеля, з якими він ознайомився 1790 року під час навчання в Єнському університеті. “Науковчення” І. Фіхте, його ідея єдності людини та Універсуму у свідомості творчої особистості захопила Новаліса. “Фіхте мене розбудив і штовхає вперед”, – писав він Ф. Шлегелю в 1796 році.

Суттєвий вплинули на його світогляд і ренесансні літературні зразки. У структурі “Генріха фон Офтердінгена” відчувається вплив “Декамерону” Дж. Боккаччо з її поєднанням сюжетної “рами” (доля Генріха) та вставних новел. А Блакитна Квітка і культ Софії походять не тільки від Вічної Жіночності Гете, а й від Райської Троянди Дайте Аліг’єрі і ренесансного культу земної Мадонни.

Новаліс ідеалізував Середньовіччя як останню синкретичну (універсальну) епоху. Його духовні дослідження мають середньовічне коріння. В рицарських романах поет бачив не примітивну вигадку, а таємну правду, приховану в символіці, розгадати яку до кінця неможливо. Блакитна Квітка явно виникає від містичного Грааля із роману Вольфрама фон Ешенбаха “Парцифаль”. Грааль у Ешенбаха виступає у вигляді квітки неймовірної краси, охороняти яку мають право лише обранці Бога. Офтердінген є саме таким обранцем.

Своїм духовним батьком Новаліс вважав Якоба Беме, філософапантеїста XVI-XVII ст.. Беме був простим чоботарем, не мав ніякої освіти, не читав практично нічого, окрім Біблії, але зумів завдяки Божественному Прозрінню створити цілу філософську систему, від якої у великій мірі походить натурфілософія Ф. Шеллінга.

Фактично вся творчість Новаліса являє собою опір технічному прогресу і суспільству буржуазної демократії, яка тільки народжувалась. Основна його ідея – універсальний синтез природних і гуманітарних наук, тобто розвиток духовного пізнання Природи як еманації Бога. Будучи талановитим гірничим інженером (по його смерті довго не могли знайти йому заміну для роботи в соляних шахтах), Новаліс був у той же час містиком і характеризував свій погляд на світ як “магічний ідеалізм”. Уся його творчість спростовує поширену у XIX ст. думку про відсутність безпосереднього спілкування з небом та матеріалістичний підхід до Всесвіту, породжений розвитком експериментальних наук.

А походження цього безсмертного символу ми знаходимо ще у стародавніх язичницьких уявленнях про богиньпрародительок, носійок материнської любові до людей. Шлях поета розглядається як шлях містичної обраності і сакральної причетності до МатеріПрироди і до її загадкових сил.

Утілюючи ідею Ф. Шеллінга про універсальність духовної діяльності, він, подібно титанам Ренесансу, намагався об’єднати в одне ціле мистецтво, природні науки і релігію, поєднавши їх в єдиному об’єкті, а саме – в Природі. На противагу просвітницькому енциклопедизму, який прагнув чіткого розділення наук, Новаліс планував видання романтичної універсальної енциклопедії, де різні види духовної та інтелектуальної діяльності були б з’єднані в одне ціле. На жаль, рання смерть перешкодила цьому грандіозному задуму. Але статті, які Новаліс встиг написати, говорять про його неабиякі філософські здібності. В есе “Християнство, або Європа” (вид. у 1826) він пророкує майбутній апофеоз людства у створенні синтетичного знання, яке буде поєднувати в собі пізнання та віру. Це буде магічне знання, про яке говорив Гете у “Фаусті”, котре осягатиме Всесвіт у цілісному духовному вигляді. У публікації “Знання та Любов” (1798) Новаліс говорить про любов як основу пізнання. Тільки любов надає можливість максимального інтуїтивного наближення до об’єкта осягнення. Вона звільнює людину від егоїзму, що перешкоджає тотожності суб’єкта і об’єкта, про яку говорив Ф. Шеллінг.

Новаліс назавжди залишиться на літературному олімпі однією з найзагадковіших фігур. До кінця не зрозумілий, він прийшов у світ ненадовго, але своєю творчістю втілив усі якості німецького романтизму. Його прагнення до самоти заради спілкування із Софією породило цілий пласт символізму у світовій літературі. Володимир Соловйов і Олександр Блок зверталися до Софії як до Світової Душі, загадкової Праматері всього сущого. А Блакитна Квітка як символ Вічної Жіночності стала емблемою німецького романтизму. Віра Новаліса у магічний вплив слова мала велике значення для майбутнього символізму. Сгиль Новаліса нагадує дитяче мовлення. Він майже ніколи не використовував складні синтаксичні конструкції, писав простими, короткими реченнями, але кожне з них несло в собі глибокий зміст. “Бувають особливі діти – тихі, із великими, натхненними очима, погляд яких нелегко витримати. Такою дитиною був Новаліс”, – сказав Герман Гессе у XX ст1. Дійсно, в творчості Новаліса є щось дитяче, наївне і природне, яке незбагненним чином уживалося із дуже успішною технічною кар’єрою. Можливо, смерть у 28 років, можливо, особливе призначення не дали йому закінчити практично жоден з його творів. Таким він і залишився в історії: недомовленим юнаком, який писав вірші та казки і не встиг розказати світу все, про що знав.

Сьогодні. Наші сучасники звертаються до Новаліса не часто. Його не назвеш популярним. В основному, до його спадщини звертаються літературознавці, прихильники християнського консерватизму та люди, які цікавляться різними містичними теоріями. Але його філософія завойовує все більше послідовників через її прагнення до синтезу розуму і почуття, пізнання і любові. “Наука повинна бути красивою, а мистецтво розумним”, – цей заклик надзвичайно актуальний для сучасного світу. Новаліс вважається засновником концепції палеофутурології, яку він створив на основі культурогенезу.

У той же час під впливом однойменної балади Ф. Шиллера Новаліс створює фрагмент “Учні в Саїсі” (1798-1799). Саїс – давньоєгипетське місто, яке вважалось осередком магічних знань. З різних куточків стародавнього світу туди збиралися люди в пошуках істини. Істина для Новаліса ніколи не буде розгаданою, головним є не розгадка, а постійний процес навчання у Природи. Художникам як Месіям Праматері тут належить особлива роль.

Для німецького романтизму найважливіше значення мас незакінчений роман Новаліса “Генріх фон Офтєрдінген” (вид. у 1802 р.), який автор вважав сакральним актом і не опублікував за життя. Сюжет походить від легенди про мандри середньовічного лицарямінезінгера, який навчався у мага і мав надприродні здібності. Це не історичний твір, а містичне полотно, насичене середньовічною і масонською символікою. Вже на першій сторінці ми зустрічаємося з образом, який стане надалі символом німецького романтизму. Це загадкова Блакитна Квітка. Вона сниться Генріху, і в мерехтінні її атласних пелюсток йому бачиться образ прекрасної дівчини, яку він повинен знайти. Генріх прагне квітки, як мислитель прагне істини. Його пошук – не проста любовна пригода. Це пошук правди і сенсу життя, який полягає у Вічній Жіночності природи, що творить все живе на землі.

У першому розділі “Передчуття” Генріх ще не усвідомлює свого призначення. Він – лише юнак, у родині якого чоловіки бачать дивний сон. Але його долю визначено. Відправившись разом із матір’ю в подорож, Генріх чує від попутників легенди про поетів, про їх владу над людьми і силами природи. Дорогою він знайомиться з відлюдником, який дарує йому старовинну книгу, на сторінках якої він із здивуванням знаходить себе і наново бачить свій сон про Блакитну Квітку, яка зростає в печері. Тепер мотив Божественного призначення звучить на повний голос.

У далеких краях Генріх знайомиться з поетом Клінгсором та його донькою Матильдою. Молоді пристрасно закохуються одне в одного, та незадовго до весілля Матильда помирає. Смерть Матильди – теж вирішена наперед. В останній частині роману “Звершення”, що залишилась недописаною, Генріх, переживаючи смерть коханої, шукає порятунку у Природи. В глибокій самотності він блукає в горах, і Матильда подає йому знак про свою присутність. Надалі вона неодноразово буде з’являтися Генріху у вигляді різних жінок, даруючи йому натхнення.

Твір на тему: Квіти зла. Гете про Новаліса