“Квіти зла” Бодлера – аморальна книжка чи “моральний урок” людству?

20 серпня 1857 року в Палаці правосудця у Парижі відбувся суд над французьким поетом Шарлем Бодлером і його збіркою віршів “Квіти зла”. У судовому залі лунали звинувачення на адресу поета і його книги: “Часом сумніваєшся у психічному стані пана Бодлера…”, “Його вірші – це здебільшого монотонне й зумисне повторення одних і тих самих думок”, “Мерзенність тут межує з паскудністю, огидне змішане зі смородом”, “Він обливає брудом усе наше суспільство!”, “Цей негідник поетизує зло!” Дали слово підсудному поету Шарлю Бодлеру: “Чи треба вам говорити., що в цю жорстоку книгу я вклав усе своє серце, всю свою ніжність, всю свою релігію (вивернуту), всю свою ненависть?..” “Жодна із сучасних книг не сповнена такого жаху перед Злом, як моя”, “Про книгу треба судити в її цілості, і тоді з неї випливає жорстокий моральний урок”.

Вирок суду був опублікований на другий день. У ньому відзначався “згубний вплив” віршів Бодлера на читачів та “принизливий і прикрий для суспільної моралі реалізм”. Бодлерові присудили 300 франків штрафу, видавець теж мав сплатити 100 франків. Увесь тираж книги був заарештований, з неї вирізали ті вірші, які заборонили, причому постраждали і ті, які були на звороті. Бодлер був у розпачі: “Я кілька місяців перебуваю у полоні жахливої апатії, що порушила все… Самотність без підтримки й роботи – жахлива річ “.

Звідки така самотність? Невже всі відвернулися від Бодлера, не зрозумівши його поезії?

Звичайно, ні. Його підтримали ті, хто бачив дійсну цінність засудженої книги. Серед них Віктор Гюго. Знаменитий письменник писав Бодлерові на знак підтримки: “Я кричу “браво”! З усіх моїх сил браво вашому могутньому таланту. Ви одержали одну з тих виняткових винагород, котрі здатний дати існуючий режим. Те, що він називає правосуддям, винесло вирок усім в ім’я того, що він зове своєю мораллю. Ви отримали ще один вінок. Тисну вашу руку, поете!”

Давайте спробуємо майже через півтора століття від дня суду над збіркою провести власне розслідування: чи справді збірка “Квіти зла” поетизувала зло, мала “згубний вплив” і була справедливо засуджена як аморальна, шкідлива для людей книга? Твори Ш. Бодлера найбільше вразили сучасників незнаною відвертістю. їх сприйняли як сповідь поета у власних гріхах і поспішили звинуватити його в поетизації зла в самому собі, в людях і у світі. Засуджуючи книгу, судді, очевидно, не надто уважно прочитали вірші Бодлера. Вони також залишили поза увагою заяви поета про “моральний урок”, який випливає з його книги. До того ж вони, скоріш за все, проігнорували передмову до збірки, де поет сформулював основний пункт своєї естетичної програми як “видобування Краси зі Зла”.

З цього пункту ми і почнемо своє власне розслідування поетичної справи Шарля Бодлера.

Запис теми уроку: “Квіти зла” Ш. Бодлера – аморальна книжка чи “жорстокий моральний урок” людству?

У вступі до “Квітів зла” Шарль Бодлер пояснює читачам, що поет, подібно до Данте, проходить крізь “Лімби” (перші верхні кола пекла) і, проникаючи в сутність зла, намагається протиставити йому ідеал, прекрасне, яке можливе лише у тому випадку, якщо будуть знищені всі гріхи світу і все його зло. Мотив подорожі, як і в “Божественній комедії” Данте, є основним-у збірці “Квіти зла”. Ліричний герой – митець, який подорожує у світі людей і у нетрях власного “я”, які сприймає як кола пекла. Ця подорож – важкий шлях блукань, злетів, віри, розчарувань, прозрінь, відчаю, поневірянь. Це шлях пошуків вічного Ідеалу, Краси, Істини, Бога і – віддалення від заповітної мрії.

У першому вірші збірки “До читача” Шарль Бодлер малює жахливу картину гріховного людського “я” та називає хворобу, яка, на думку поета, веде людство до духовної загибелі.

Аналіз вірша “До читача”

Над плоттю нашою й над нашими умами Панують глупота, брехня, скупарство, гріх; Ми любим докори сумління й живим їх, Ми ними з’їдені, як жебраки кліщами. Ми щедро платимо за наше зізнавання, Затяті в злочині та підлі в каятті, Ми повертаємось на зрадницькі путі, Слізьми відмитися плануючи зарання… В руках диявола всі поворозки й ниті, Що нами рухають і силу нам дають; Щодня будуємо собі до Пекла путь Крізь просмерділу тьму й вогні несамовиті… Мільйони Демонів рухливих, ніби черви, Справляють гульбища і ходять шкереберть У наших мозках! Ми в собі плекаєм Смерть Та обертаємось поволі в купу мерви. Якщо насильство, жах, убивства осоружні, Пожежі, підступи, ножі, отруйний газ Не стали долями банальними для нас, Так це тому, що ми – біда! – не досить мужні. Та між пантерами, шакалами, вовками, Серед потвор, які плазують, і ричать, І жалять нас на смерть, немов холодна гадь, В звіринці людських вад, що володіють нами, Є найпотворніше, найзліше Страховидло! Воно ні повзати не вміє, ні ревти, Та, позіхаючи, ковтнуло б три світи, Бо жити вже йому й самому остогидло. Це лютий Сплін, Хандра, що бачить плахи й страти, Покурює кальян, не відаючи сну; Читачу, чи знаєш ти потвору цю жахну; О лицемірний мій, на мене схожий, брате! Переклад Д. Павличка

Аналізуючи вірші Бодлера, літературознавці дійшли висновку, що Сплін – це хворобливий душевний стан, породжений дійсністю: зло, нудьга, байдужість, зневіра, розчарування, відсутність цілі земного існування, духовна ницість тощо. Так, митець взяв на себе всі болі й гріхи людства, пройшов з ним усіма колами земного пекла. Проте від інших митця відрізняє те, що він усвідомлює трагізм існування людини, він страждає від гріховності світу і своєї власної, намагається протиставити ницій дійсності недосяжний ідеал.

“Квіти зла” Бодлера – аморальна книжка чи “моральний урок” людству?