Одного разу пішов Муса-Пехамбар у Клим-Алла. Дорога його, як звичайно, лежала через ліс. У лісі било джерело. Муса завжди зупинявся у джерела, умивався, закушував, відпочивав, а потім продовжував шлях.

Прийшов він до джерела й цього разу, умився, закусив, приліг відпочити у сторонці, так, щоб ніхто

Ішов Балули по дорозі й бачить: селянин закопує глечик у землю. Підійшов він ближче, запитав:

- Послухай-но, братик, із чого це ти раптом здумав глечик у землю ховати?

- Балул, що від Бога приховати, що від тебе — золото у мене у глечику, тільки благаю тебе: нікому про це ні слова, — заблагав

Розв'язали два товариші піти у місто на заробітки. У місті вони розійшлися. Один був ледар, він ні копійки не заробив, а іншої, трудівник, одержав багато грошей. Якось вони зустрілися на міському базарі. Трудівник сказав:

- Нам, мабуть, настав час вертатися додому.

Ледар погодився, і незабаром вони відправилися назад у своє село.

По дорозі ледар подумав:

Гасане Басраи прогулювався по рідному місту. Вінець мудрості витав над його головою. Розумів він мова всіх звірів, птахів, трав. Під час прогулянки Гасане Басраи побачив невістку еміра арабів, яка верталася з обоє, яка утомилася й опустилася на землю й заснула. Гасане Басраи йшов повз, схилився він над нею й поцілував її у щоку. Він зняв з її ноги браслет і поклав собі у кишеню. Потім

Шукав юнак собі наречену. Знайшов гарну дівчину, пішов до неї свататися. Дівчина стіл накрила, повне блюдо винограду перед гостем поставила. Побрав юнак гроно винограду й ненавмисно упустив її на землю. Розгубився він: Як же бути? Підняти гроно чи ні? Не підніму — скаже, що занадто гордий, підніму — скаже, що жадібний,

Балкизар була дружиною Сулейман-Пехамбара. Якось вона сказала йому:

- Я прагну жити у палаці із пташиного пір'я. Ти повинен побудувати мені його.

- Добре, — погодився чоловік.

Сулейман-Пехамбар був володарем усіх птахів і звірів. Велів він зібратися всім птахам і віддати своє пір'я. Раніше всіх прилетіла

Одного разу падишах сказав своєму візиру:

- Ось тобі баран, зведи його на базар. Ти повинен виручити за нього гроші, одержати вовну, принести мені два рожни кебаба й повернути живого барана.

Переодягся візир у одяг дервіша й пустився у шлях. Зустрів але дорозі юнака. Пішли разом. Перепинила їм шлях невелика річка. Візир запропонував:

- Брат,

Якось візир звернувся до падишаха! - Не чи сходити нам у лазню? - Чому б і ні, у п'ятницю й сходимо. А візир задумав злу справу — розв'язав убити падишаха. Велів він натерти гостру бритву отрутою — проведуть по особі падишаха цією бритвою, він і звалиться бездиханним. Тим часом падишах ще до лазні, переодягшись, вийшов прогулятися по місту. Бачить

Жив колись падишах. Прийшла якось до його дружини циганка із прив'язаним за спиною новонародженим сином. Дружина паді-шаха теж недавно народила хлопчика, чорного, як арап. Побачила вона сина циганки, гарного, белоликого маляти, і подумала: Син падишаха чорний, некрасивий, як арап, а у цієї бродячої циганки син красавчик, прямо як ангел. Він гідний бути сином падишаха.

Сказала

Шере Алі хоробрістю й мужністю заслужив любов і повага народу. Одного разу Шере Алі прийшов до пастуха й сказав:

- Куро, дай мені вівцю.

Пастух здивувався:

- А ти хто такий, щоб я тобі вівцю давав?

- А хіба ти мене не знаєш? Я — Шере Алі.

Пастух розсміявся:

- Подивитеся