Жив колись падишах. Незліченні були його багатства, нескінченні його володіння, але не було у нього спадкоємця. Та тільки до старості, коли роки посріблили його бороду, народилася у нього дочка. Щасливий батько влаштував пишний бенкет на честь її народження, а потім покликав самих старих мудреців, велів їм заглянути у чарівні книги й сказати, хто буде чоловіком його дочки, кому передасть він своє царство. Погортали мудреці книги й відповіли падишахові, що дочка його вийде заміж за десятого сина бідного пастуха, у якого рідна пляма на лівому плечі.
Розгнівався падишах:
- Ось ганьба буде, якщо моя єдина дочка стане дружиною бідняка. Не допущу я цього, поки живий!
Наказав він заточити мудреців у високу вежу, а сам разом з візиром переодягся дервішем і поїхав шукати сина пастуха, який повинен був одружитися на його дочці по пророкуваннях мудреців. Він розв'язав знайти його й погубити.
Чи Довго їхали, чи коротко, тільки доїхали вони до якогось села. На краю села стояла похила від старості хатина бідняка пастуха.
Візир сказав падишахові:
- Про пан, під час мандрівок ми завжди гостюємо у багатих людей. Давай цього разу переночуємо у пастуха.
Падишах подумав-подумав і погодився. Під'їхали вершники до хатини. У пастуха було дев'ять синів, малий мала менше. Вони відіграли у дворі й побачили, що до будинку під'їжджають стражники. Вбіг старший син у будинок і сказав:
- Батько, до нас їдуть два дервіші. Пастух вийшов на поріг, поклонився вершникам, допоміг їм злізти з коней і промовив:
- Батьки дервіші! Гість — посланець Аллаха. Заходите у будинок, відпочиньте й поїжте з дороги.
Падишах і візир спішилися й увійшли у хатину. Пастух жив бідно, була у нього тільки одна вівця. Зарізав він її й зробив шашлик для гостей. Покуштував падишах пастушачого частування й говорить:
- Ніколи такої смачної їжі не пробував. Скажи мені, добра людина, як ти приготував цей шашлик?
- Батько дервіш, ми, пастухи, тільки й уміємо робити шашлик. Це мистецтво від дідів до батьків переходить, а від батьків — до онуків. Ось і мене батько навчив такий шашлик готовити, що й сам падишах міг би його покуштувати.
Настав вечір. Пастух послав гостям, і усе лягли спати. А ранком, коли падишах і візир прокинулися, пастух сказав їм, що у цю ніч у нього народився десятий син.
- Покажи нам хлопчика, — попросив падишах.
Приніс пастух маляти, розгорнув і показав гостям. Дитина була здоровішою й гарним, а на плечі у нього виднілася велика рідна пляма.
Пастух розповів гостям, що бабуся чаклунка нагадала, начебто хлопчикові призначено одружитися на єдиній дочці падишаха. Зрозумів падишах що це той самий хлопчик, про який говорили йому мудреці, і став думати, як би погубити його.
А пастух тим часом приготував частування й запросив своїх гостей до стола:
- Щастя тому будинку, де побували дервіші! Сідаєте до стола, дорогі гості. А падишах промовив у відповідь:
- Добра людина, я не буду їсти твій хліб, поки ти не виконаєш моє прохання. Пастух поспішив відповісти:
- Батько дервіш, у мене нічого ні, у чому б ти бідував. Покуштуй мого частування, а потім поговоримо.
- Ні, добра людина, поки ти не пообіцяєш виконати моє прохання, я не доторкнуся до частування.
Пастух подумав-подумав і погодився. Гості стали їсти, а потім падишах і говорить:
- Ти обіцяв виконати моє прохання.
- Говори, батько дервіш, чого ти прагнеш?
- Я людей стара, і у мене немає синів. Віддай мені твого молодшого. Ти бідний, а у мене йому буде добре. Я тобі дам за нього стільки золота, скільки він сам важить.
- чи Чувана ця справа, щоб рідного сина чужій людині віддавати!
- Ти ж обіцяв, що виконаєш моє прохання. Пішов пастух із дружиною порадитися, а вона й говорить йому:
- Ну що ж, раз обіцяв виконати прохання, віддавай сина, адже нам і інших годувати нема чим. На це золото ми всіх інших дітей ростити будемо, молодшому синові щаслива доля передвіщена. Бачиш, у нього на плечі рідна пляма — щасливий знак. Йому й у чужих людей погано не буде. Поклали хлопчика на одну чашу ваг, на іншу падишах став золото насипати, поки обидві чаші ваг не зрівнялися. Пастух одержав золото, а падишах побрав хлопчика й виїхав з візиром. Від'їхав від будинку пастуха, відшукав у одному селищі майстра н попросив його зробити дерев'яний ящик. Майстер зробив ящик, падишах побрав хлопчика, і поїхали вони далі.
Чи Довго їхали, чи коротко, приїжджають до ріки. Падишах поклав хлопчика у ящик і кинув у ріку…
Пройшло багато років. Одного разу падишах був на полюванні. Звита його відстала, і він їхав лісом один. Їде він, їде — і бачить спереду ріку, а у ній трохи юнаків купаються. Зупинився падишах, щоб подивитися, як вони поринають і плавають, і почекати своїх слуг. Раптом помітив він у одного з юнаків рідна пляма на плечі.
Згадав падишах хлопчика, якому при народженні було передвіщено одружитися на єдиній дочці падишаха. Тільки не вірилося йому, що це той самий хлопчик: адже того він кинув у ріку! Падишах під'їхав до юнака й запитав:
- Скажи, юнак, чий ти син?
- Я син мірошника, — відповів юнак.
- Підемо, покажи мені будинок твого батька. Юнак повів падишаха до млина. Мірошник вийшов назустріч.
- Салам алейкум, — сказав йому падишах.
- Алейкум салам, — відповів мірошник. (Він не довідався падишаха, тому що падишах, виїжджаючи на полювання, не надягав багатого одягу.) — Будь моїм гостем, добра людина. Адже гості приносять у будинок щастя, — додав мірошник.
Падишах спішився й зайшов до мірошника у будинок. Після частування він запитав у хазяїна:
- Скажи, багато чи у тебе дітей?
- Юнак, який тобі дорогу до мого будинку показав, — мій єдиний син. Його мені послав Аллах вісімнадцять років тому. Одного разу млин моя зупинилася. Оглянув я колесо й побачив, що якийсь ящик заважає йому вертітися. Дістав я той ящик, відкрив його й знайшов у ньому хлопчика. Він і став моїм сином.
Так воно і є, — подумав падишах і знову звернувся до мірошника:
- Я падишах цієї країни. Пішли свого сина, щоб він відніс лист у палац, до мого візира.
А у листі падишах написав: Як тільки цей юнак передасть тобі мій лист, відразу страти його. Якщо не виконаєш наказу, я велю кинути тебе у темницю.
Віддаючи лист юнакові, падишах сказав:
- Ось тобі десять золотих, піди у місто, відшукай мій палац і віддай цей лист візирові. Тільки не показуй його нікому, крім самого візира.
Юнак побрав лист і покрокував у місто. Прийшов він у місто й побачив прекрасний сад. А у тому саду часто гуляла зі своїми невільницями єдина дочка падишаха — красуня із красунь. Коли юнак підійшов до саду, дочка падишаха саме була там. Юнак ніколи раніше не бачив такої красуні. Дивився він на неї, надивитися не міг. Потім згадав про лист і сказав, що йому треба пройти у палац падишаха.
Дочка падишаха глянула на юнака й завмерла-так він був гарний.
- А навіщо тобі палац падишаха? - запитала вона нарешті.
- Я повинен передати візирові лист.
- Покажи мені цей лист, — попросила вона.
Юнак пам'ятав строгий наказ, але коли він довідався, що перед ним дочка падишаха, то простягнув їй лист.
Прочитала вона лист, небагато подумала й попросила юнака почекати, а сама написала новий лист. У цьому листі було сказано: Візир, юнака, який принесе тобі цей лист, побери у палац, одягни, як знатної людину, і жени на моїй дочці. А весілля зіграй таку, який ніхто ще ніколи не бачив. Якщо не виконаєш мого наказу, я велю тебе стратити.
Подала дочка падишаха цей лист юнакові й розповіла, як знайти візира. Прийшов він у палац і праг до візира пройти, але варта його зупинила:
- Навіщо тобі візир, юнак?
- Я повинен передати йому лист падишаха.
- Давай лист, ми самі передамо.
- Ні, падишах велів віддати лист у руки візира.
Візир прочитав лист і негайно віддав наказ. Десятого сина пастуха одягли у найкращі одяги, і він став ще гарніше, чим був. Сім днів і сім ночей тривало весілля.
Пройшло ще кілька днів, і повернувся падишах.
- Виконав мій наказ? - запитує він.
- Усе зробив, як треба, мій пан, таке весілля зіграли, який ще ніхто ніколи не бачив.
- Яку ще весілля?
- Ту, про яку у листі говорилося. Юнака принесшего лист, я женив на твоїй дочці.
Почервонів падишах від гніву, але робити нема чого Зрозумів він, що хтось лист його підмінив і відтепер десятий син пастуха — чоловік його єдиної дочки. Здійснилося те, що мудреці пророкували, — подумав падишах. - Видне, чому бути, того не минути.
Ось так юнак, якому загрожувала смерть, уник її й знайшов своє щастя.