Кульок герой повести М. А. Булгакова “Собаче серце”


В основі цієї, за словами письменника, “дивовижної історії” сюжетний мотив, що сходить до романтиків (“Франкенштейн” М. Шеллі), представлений пізніше в Г. Уэллса (“Острів доктора Моро”), у російських символістів (“Республіка Південного Хреста” В. Я. Брюсова, ” Прометей ” Вяч. И. Іванова), а також у самого Булгакова (“Фатальні яйця”): утвір рук людських обертається проти свого творця. Професор Преображенський (прізвище значуща – відсилає до “теургів” початку століття з їхніми утопічними ідеями “перетворення” людей) уживає “першу у світі операцію” по пересадженню головного мозку

Він пересаджує гіпофіз пролетаря Клима Чугункина, що вмерло від пияцтва, двірському псові Кульці, і той “перетворює” у людиноподібного монстра, Поліграфа Полиграфовича Шарикова, що незабаром заводить собі паспорт і починає класову боротьбу за місце під сонцем і на житлоплощі свого творця

У собачому племені світової літератури Кулька нічим особливо не виділяється – ні “інтелігентністю” чеховської Каштанки, ні “мудрістю” бунинского Чанга. Кулька – пес боягузливий і злодійкуватий, готовий за шматок ковбаси стерпеть будь-які побої, але його собаче серце – вірне й добре

Нічого цього немає в Ш. Від Кульки в ньому залишилася тільки ненависть до кішок. Тому він надходить на службу “завідувачем


підвідділом очищення міста Москви від бродячих тварин (котів та інше)”. А от “пролетарська кісточка”, успадкована від Клима Чугуикина, у Ш. міцна. Своїх товаришів він відразу ж знаходить серед “товаришів”, у нього безпомилковий нюх на класового ворога й широкі плани на Майбутнє, що, як він уважає, належить йому. Запити Ш. багато в чому збігаються із претензіями Присипкина – героя комедії В. В. Маяковського “Клоп” (1929). Однак розходження між ними істотне: казавшееся Маяковському накипом революції, “фарбованим рудим, а не червоним”, – в очах Булгакова червоним червоно.

Літературний родовід образа Ш. іноді зв’язують із Гомункулусом, персонажем другої частини трагедії Гете ” Фауст “. Справді, обоє персонажа виявляють собою істота, створена людиною й “не до кінця олюднене” (слова Гете). На цьому моменті можливі паралелі між ними обриваються. Якщо Гомункулус мріє “доробитися” до людини “у повному змісті”, то Ш. цілком удоволений своїм теперішнім станом. Утворення, культура, смак, гарні манери, демонстрируемие “родителями” – професором Преображенським і його асистентом доктором Борменталем, – у поняттях Ш. надмірність. Неосвіченою, нечистоплотною, одержимий манією виказування, Ш. – повна протилежність Гомункулусові з його “тягою до краси й плідної діяльності” (характеристика Гете).

На цю протилежність указує в ряді іншого булгаков-ский контекст. В останньому романі письменника Воланд, прощаючись із Майстром у порога “вічного притулку”, радить йому засісти над ретортою в надії виліпити нового гомункула. Важко допустити, що Майстрові уготована доля професора Преображенський і знайдений у вічності спокій обернеться ще одним кошмаром

Розв’язка долі Ш. і Гомункулуса схожа, але не однакова: обоє вертаються до свого вихідного стану. Гомункулус, розбивши захисну колбу, розчиняється в “абсолютному”, звідки був викликаний зусиллями алхіміка. Ш. же знову робиться Кулькою. Міліція, що заявилася до професора з обшуком, виявляє “кошмарного виду пса з багряним шрамом на чолі”, що, посміхнувшись, сіл у крісло й гаркнув: “Непристойними словами не виражатися!”

Доля Гомункулуса демонструвала несумісність органічного й механічного, природного й штучного. Цю гетев-скую колізію Булгаков наповнив новим змістом, показавши, що штучне може виявитися цілком життєздатним і живучим, більш того, що загрожує живого життя й всьому той, що письменник називало “великою еволюцією”. Звідси розходження у фіналах. Гомункулус не зміг вижити в природному середовищі, Ш. у ній прижився. Більш того, знайшов в особі Швондера подоба собі, настільки ж “не до кінця олюднене”, хоча й породжене природним шляхом. Тому потрібна була повторна операція, щоб Ш. знову став Кулькою

Такий філософський підсумок повести, не замічений її першими читачами

Більшість із них доглянули в “Собачому серці” “гострий памфлет на сучасність” (відкликання Л. Б. Каменева) і не просунулися в розумінні далі аллюзийно-публицистического шару. Образ Ш. сприйняли як пряму алегорію пролетаріату, вигодуваного інтелігенцією, тобто професором Преображенським. (Порівн. у п’єсі Н. Р. Эрдмана “Самогубець” алегорію про курку, що висиживала качині яйця й постраждала від пташенят, що змусили її або плисти за течією, або… сидіти.) Таке сприйняття центрального образа й усього добутки було визначено самим текстом (Булгаков визнавав, що “повість груба”, тобто занадто аллюзийная), але ще більше “метатекстом”. Арешт “Собачого серця” під час обшуку, зробленого ГПУ на квартирі Булгакова 7 травня 1926 р., що пішов потім заборону не тільки на публікацію, але навіть на згадування назви, нарешті, поява повести в радянській пресі часів “перебудови” (1987), зустрінуте громом демократичних фанфар, – все це в сукупно сти додало добутку тенденційно-політичний зміст, позбавивши його серйозного філософського значення

У цьому контексті Ш. перетворився в ідеологічний жупел, яким публіцисти лякали один одного. “Права” печатка нарекла “дітьми Шарикова” всіх “лівих”, оперуючи тими ж класовими імперативами, які сама заперечувала як релікт “покоління кулькових”. У цій площині були здійснені всі інсценівки й екранізації добутку. Тим часом зміст булгаковського образа глибше й значніше який би те не було публіцистики

Письменник указує на соціальні експерименти (не обов’язково соціалістичні) і показує, у що звертається будь-яке насильство над органічним життям, над “великою еволюцією”: неважливо, від кого це насильство виходить – від більшовиків 20-х років або від “виконробів перебудови” 80-х, від прихильників модної в часи Булгакова євгеніки або від “теургів”, натхнених ідеєю “організації дійсності”, як неї формулював Вл. С. Соловйов, – словом, від всіх “інженерів людських душ” і “будівельників” людських життів



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Кульок герой повести М. А. Булгакова “Собаче серце”

Categories: Нові твори

Links