Куліш Пантелеймон Олександрович


Куліш Пантелеймон Олександрович (1819-1897)

Народився П. О. Куліш 7 серпня 1819 р. у містечку Вороніж колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер – Шосткинський район Сумської області). Панько Куліш, так він згодом підписуватиметься, був дитиною від другого шлюбу заможного селянина Олександра Андрійовича і дочки козацького сотника Івана Гладкого Катерини. Дитинство хлопця пройшло на хуторі під Воронежем, де в атмосфері особливої пошани до народних традицій, слова, пісні, казок, легенд, переказів формувався характер майбутнього письменника.

З кінця 1830-х років П. Куліш – слухач лекцій у Київському університеті. Вступити до цього престижного навчального закладу йому так і не вдалося, оскільки не мав документального підтвердження свого дворянського походження, хоча його батько і був вихідцем із козацько – старшинського роду. Однак слухання лекцій на словесному, а згодом на правничому факультеті стали для нього мало не визначальним періодом життя. Набуті таким чином знання дозволили йому дістати місце викладача у Луцькому дворянському училищі. У цей же час П. Куліш заявляє про себе як письменник. Пізніше П. Куліш працює на різних посадах у Києві, Рівному. Опублікувавши перші розділи роману “Чорна рада” у журналі “Современник” за 1845 рік, письменник здобуває визнання громадськості.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Учасників


гайдамацького повстання Шевченко змальовує як героїв. Симпатизуючи народним месникам, поет часто називав їх орлами (“на гвалтУкраїни орли налетіли”). Провідні риси повсталих: відданість народній справі, сила й хоробрість, віра в світле майбутнє, гумор.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Основні твори: “Чорна рада”, “Орися”, збірки “Хуторна поезія”, “Дзвін”.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Особливо успішним і плідним у творчому плані був для письменника 1857 рік. З’явився друком роман “Чорна рада”, український буквар і читанка – “Граматка”, “Народні оповідання” Марка Вовчка під його загальною редакцією, відкривається власна друкарня.

ЗВЕРНИ УВАГУ

П. Куліш був однією з найколоритніших постатей свого часу в українській літературі. Культурницьке подвижництво, що виокремлювало його навіть серед плеяди видатних сучасників, захоплено вітала величезна частина суспільства, мимоволі утворюючи навколо його особистості атмосферу творчої таємничості. Той постійний Інтерес підтримувався передовсім самою діяльністю П. Куліша. В основі її – бажання дійти своїм словом І думкою до найширших народних мас. Саме цим і зумовлена його діяльність над перекладом Біблії українською мовою.

Ректор Петербурзького університету П. Плетньов запрошує його на викладацьку роботу до університету. Через два роки, за рекомендацією Петербурзької Академії наук, П. Куліш дістає направлення у західнослов’янський край для вивчення слов’янських мов, історії, культури та мистецтва. Вирушає з ним і дружина Олександра Білозерська, – вони щойно побралися, і на весіллі боярином у нареченого був Тарас Шевченко, щирий і веселий друг “гарячого Панька”.

Але недовго тривали захоплюючі часи експедиції. У польській столиці Куліша заарештовують за належність до Кирило-Мефодіївського товариства. Після тривалих клопотань йому дістається зрештою не таке вже й суворе покарання, яке закінчилося поселенням у Тулі. Тут Куліш осягає мистецтво романіста, перечитуючи світову класику, вивчає європейські мови, плідно працює як письменник. Згодом, знову ж за допомогою друзів, він домагається відміни суворого режиму й оселяється в Петербурзі. Весь час продовжує натхненно творити, але заборона друкувати ще діяла.

У 1856-1857 рр. з’являється нарешті його двотомне видання “Записки о Южной Руси”, збірка безцінних фольклорно-історичних та етнографічних нарисів, що викликала загальне схвалення.

Письменник, сповнений грандіозних планів на майбутнє, чекає цензурних послаблень, клопочеться виданням першого українського часопису.

Переймаючись патріотичним вихованням свого народу, приступає до написання “Історичних оповідань”, перші з яких – “Хмельниччина” і “Виговщина” – з’являються в журналі “Основа” у 1861 р. Працюючи у Варшаві в 1864-1868 pp., з 1871 р. у Відні, а з 1873 р. – у Петербурзі на посаді редактора “Журнала Министерства путей сообщения”, П. Куліш готує тритомне видання “История воссоединения Руси”, яку з розчаруванням і навіть обуренням зустріла українська громадськість.

Невдовзі він і сам переконується у хибності своїх поглядів. Довершенням усіх сумнівів став Емський указ 1876 p., згідно з яким заборонялося друкувати українською мовою будь-які тексти. Пантелеймон Куліш перебирається на хутір Мотронівку на Чернігівщині, який перейменовує на честь дружини (літературний псевдонім якої – Ганна Барвінок) Ганнина Пустинь. Тут він укладає збірку “Хуторская философия и удаленная от света поэзия”, яку після появи у світ 1879 р. цензура заборонила, видання було вилучено з продажу. В останні роки свого життя письменник багато перекладає. Сповнений нових творчих задумів, Пантелеймон Куліш зустрічав 1897 рік, але, на жаль, 14 лютого полум’яне життя його обірвалося.

“Чорна рада”. Великий набуток Куліша-прозаїка – роман “Чорна рада”, який Іван Франко назвав “найліпшою історичною повістю в нашій літературі”.

Кулішеві йшов 24-й рік, коли він писав російському письменникові М. Погодіну: “Уже рік, як сидить у мене в голові роман”. Цей намір у молодого письменника посилився під впливом повісті М. Гоголя “Тарас Бульба”, але, на противагу гоголівському творові, Куліш вирішив написати свій на реальній історичній основі, на правдивих фактах, зафіксованих літописцями. А прямим поштовхом до написання роману були український фольклор і опис ніжинської “Чорної ради” 1663 р. у “Літопису Самовидця”.

Роман “Чорна рада” написано українською і російською мовами, але український текст художньо довершеніший. Обидва варіанти видані у 1857 p., тобто на чотирнадцятому році невтомної праці над романом.

Історичною основою “Чорної ради” є події, що відбулися після Переяславської угоди 1654 р. Боротьба за гетьманування після смерті Богдана Хмельницького стала надгострою, як ніколи до того. Від різних груп висунутими на гетьманство були Павло Тетеря, Яким Сомко та Іван Брюховецький. Отже, претендентів було троє, а булава одна. Чорною радою гетьманом обрано було Брюховецького, який підступно завоював прихильність низів, хоч насправді зневажав їх. Перемігши своїх конкурентів, Брюховецький скарав Сомка та його прибічників на горло.

Хоч автор “Чорної ради” прагнув до історичної достовірності, часто над Кулішем-істориком перемагав митець. Тому в романі стільки відхилень від букви історії.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Центральним у романі “Чорна рада” є образ народу, соціальних низів, черні, маси, що була старшою у правах і від гетьмана. Це узагальнений демократичний образ українського народу – запорозьких козаків, міщан, селян.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Романтики утвердили в українській літературі нові жанри: баладу, історичну та ліро-епічну поему, думу і медитацію, трагедію і драму, громадянську й Інтимну лірику. Вони розширили проблематику літера тури, дали поштовх розвиткові художньої фантазії та умовних засобів, виступили на захист творчої особистості й усього народу.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Куліш Пантелеймон Олександрович

Categories: Біографії

Links