Куліш Микола Мина Мазайло (скорочено)

МИКОЛА КУЛІШ
(1892-1942)
МИНА МАЗАЙЛО
Дійові особи:
Мина Мазайло – харківський службовець середніх літ.
Лина (Килина)
Мазайло – його дружина.
Рина (Мокрина)
Мазайло – їхня дочка.
Мокій – їхній син.
Уля – подруга Рини.
Тьотя Мотя – сестра Мини з Курська.
Тарас Мазайло – дядько Мини з Києва.
Баронова – Козино – вчителька “правильних проізношеній” російської мови.
Тертика
Губа – комсомольці, друзі Мокія
Аренський
Дія відбувається в домі Мини Мазайла на Н-ській вулиці,

27, Холодної Гори м. Харкова, у тридцяті роки XX ст., в період найбільшого поширення українізації.
ПЕРША ДІЯ
1
Приходить Уля. Рина в цей час перед люстерком. Відразу накинулася на подругу: “Ой, Упю, тобі не сором! Я так тебе жду, нерви як не луснуть. У нас в квартирі таке робиться! Це ти купила нові рукавички? За скільки? Таке робиться! Братик мій Мокій збожеволів од своєї укрмови, ти розумієш?”
Уля теж швиденько до дзеркала, помилувалася собою, примружила очі: “За три сорок!”
Рина й собі до дзеркала, зробила трагічні очі:
– І, мабуть, уб’є папу. За три сорок? Дешево… Або папа його, бо
вже третя лампочка перегоріла – так пише по-українському, цілу ніч пише, ти розумієш, навіть вірші!
Уля здивована, а Рина продовжує розповідати, що тато й слухати не хоче про укрмову, а навпаки, хоче їхнє малоросійське прізвище змінити і підшукує собі вчительку, яка б навчила його правильної російської вимови.
Уля ще більше дивується, а Рина продовжує розповідати, що Мокій про це ще не знає, а навпаки – мріє додати до прізвища Мазайло загублену половинку – Квач. Тато зранку пішов до загсу дізнаватися, чи можна змінити прізвище і чи має він право примусити Мокія. Мати пише секретного листа в цій справі до тьоті Моті в Курськ, щоб вона якнайшвидше приїжджала на допомогу.
2
Входить мати.
Рина питає її, чи написала вона листа. Мати сказала, що написала, уже й відіслала.
Рина
– …Одного листа мало. Треба телеграму! Та поки там тьотя одержить листа, ти знаєш, що у нас тут статися може?
Мати пішла.
Уля і Рина продовжують розмову.
– Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють?
– А ти думала де? Тількі в загсі! Прізвище, ім’я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш? Ой Улю, ой Улюню! Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може, хоч прізвище дасть поміняти…
– Ха-ха! Хіба це поможе?
– Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто…
– Я не зможу. Хіба я така?
– Зможеш! У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст. Ти його одним махом закохаєш. …Він мені навіть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарні очі, …які нагадують два вечірні озерця в степу.
Уля (до люстерка роздумливо, мрійно)
– Що ти кажеш? (Потім критично.) Хоч це й поетично, проте… Знаєш, яку партію знайшла собі Оля Семихаткова?
– Ну?
– Комуніста. Молодий ще, …але стаж надзвичайний! Щоліта відпочиватиме в Криму. А там не два озерця – море. Два моря! Чорне і Каспійське.
Рина
– Отож почни з Мокія, Улько, – практику матимеш, як треба закохувати. Думаєш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комуніста? Практику мала, з комсомольцями. А наш Мокій теж у комсомолі скоро буде, розумієш?
З
Входить мати. Рина питає:
– Написала?
Мати
– “Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотроні Розторгуєвій. Негайно, негайно приїзди. Подробиці листом. Сестра Лина”…
Рина
– А подробиці листом навіщо?
Мати
– Як навіщо? Щоб з них напереддовідатись, що ж таке у нас робиться…
Рина
– Ну, то вона й ждатиме листа. Мати з досади прикусила язика. Тоді
– То я хотіла, щоб не пропали десять копійок, що на листа витратила.
Рина
– Дай я покажу, як писати!… “Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно”.
Мати пішла.
Рина (до Улі)
– Тепер ти розумієш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю – закохай!
Уля (схвильовано)
– Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до нього підступитися? З якого боку?
– З українського,… тільки з українського.
– Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український. …Не хочу, не можу, не знаю як…
Рина
– Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Він зразу розсердиться, нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього підійти, з якої сторони він
одмикається. Дурненька, не бійся! Я тобі дам потайний ключик, я покажу стежечку до його сердечка. …А хочеш, Улько, і він тебе поведе сьогодні в кіно?
Як усяка Уля, Уля – кіноманка:
– Ти серйозно?
Рина не така, щоб назад.
– От на! Тільки ти, Улю, не зірвись. Що не казатиму я, то немов з твого бажання, розумієш? Можеш навіть мовчати, тільки підтакни коли, кивни головою, усміхнися. Адалі – сама побачиш…
(Постукала у двері до брата.)
– Моко, вийди на хвилинку!
4
Увійшла мати. До Рини голосно й авторитетно:
– Тьотя не одержить такої телеграми)
Рина
– Цс-с… Чого?
Мати {тихше)
– А того, що в ній тринадцять слів, ти розумієш? Треба скоротити.
5
Увійшов Мокій, юнак… з мрійними, але злими очима. Хотів гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама:
– Ну?
Рина (до брата)
– Ти, здається, знайомився колись.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Куліш Микола Мина Мазайло (скорочено)