КУКУЧІН, Мартін

(1860 – 1928)

КУКУЧІН, Мартін (Kukucin, Martin; автонім: Бенцур, Матей – 17.05.1860, с Ясенова на Ораві, Серед.-Словац. обл.-21.05. 1928, м. Ліпник) – словацький письменник.

Мартін Кукучін, справжнє ім’я якого Матей Бенцур, народився в селі Ясенова на Ораві, в родині селянина. Після закінчення початкової школи навчався в гімназії, спочатку в містечку Ревуце, потім у гімназіях Мартіна і Баньської Бистриці. У 1878 р. повернувся у рідне село вчителювати. Саме в цей час він написав свої перші нариси, замальовки, гуморески, новели, у яких прагнув правдиво і достовірно передати різні сторони народного життя, побуту, звичаї та психологію селян. Це, зокрема, такі твори, як “На ярмарок” (1883), “Селянський ярмарок” (1883), “На Ондрея” (1883), “Бенкет”(1884) та інші. 1884 р. став переломним у житті письменника. Кукучін вирішив залишити рідне село, щоби продовжити своє навчання. У 1885 р. він приїхав у Прагу і записався на медичний факультет Карлова університету. У Празі Кукучін зблизився з чеськими літературними колами, брав активну участь у діяльності громадсько-літературного гуртка “Детван”, який об’єднував переважно студентів, вихідців зі Словаччини. У цей час він писав фейлетони, виступав із театральними рецензіями. У Празі сформувалися його естетичні погляди, пов’язані з реалізмом.

Перші оповідання, написані Кукучіним у Празі, присвячені темі села.

Зокрема, Кукучін змальовує процеси швидкої капіталізації села, Кукучін виступає з критикою нових капіталістичних відносин і намагається протиставити їм патріархальні звичаї предків, національні традиції, які віками формувалися на селі.

На 1890 р. припадає остаточне оформлення естетичних поглядів Кукучіна і його становлення як письменника. У цей час він створив і найкращі свої оповідання: “Ось помре дядечко із Хохолева” (1890), “На підконницькому балу” (“Na podkonickom bale”, 1891), “З теплого гнізда”, “Записки із сумного дому” (“Zapisky zo smutneho domu”,1894), а також повість “Дні гніву”. Основна тема цих творів – процес розшарування на селі, який призводить до забуття національних, патріархальних сільських звичаїв і трагічно, а інколи – трагікомічно, позначається на людських долях.

Після закінчення у 1893 р. університету Кукучін відправився у Далмацію на острів Брач, де йому запропонували місце окружного лікаря. У 1895 р. він відвідав Словаччину, але не залишився там, оскільки побачив, що справджуються його найгірші прогнози, що словацьке село стрімко капіталізується, втрачаючи той патріархальний і живий національний дух, який насамперед цінував Кукучін. Після цієї поїздки Кукучін більше ніколи не повернеться у Словаччину на постійне проживання, і його зв’язки з нею чимдалі, тим слабшатимуть. Кукучін починає писати нариси й оповідання вже на новому, далматинському, матеріалі.

Найвищим творчим досягненням цього періоду став роман Кукучіна “Дім під горою” (“Dom v strani”, 1903-1904). Ще перед написанням роману письменник у своїх подорожніх нотатках, які з’явилися під час подорожі Далмацією та Хорватією, писав: “Сьогодні громада розділилася на різні групи. Але ці класи допомагають, доповнюють одне одного і разом складають гармонійне велике ціле, яке й називається суспільством”. У романі Кукучін і намагається втілити свої утопічні ідеали про гармонійне співіснування двох суспільних сил – селянства і дворянства. У “Домі під горою” ці сили представлені, з одного боку, мудрим селянином Мате Берацу, а з іншого – розумною поміщицею Анзулою Дубчич. Проте вже сам розвиток конфлікту у романі, пов’язаний з нещасливим коханням доньки Мате і сина Анзули, доводить утопічність такого союзу.

Після роману “Дім під горою” письменник надовго змовк. У 1907 р. він втретє зробив різкий поворот у своїй біографії і разом з дружиною поїхав у Південну Америку, в колонію югославських емігрантів. У Пуенто-Аренас (Чилі) Кукучін працював у місії Червоного Хреста. У 1918 p., після утворення незалежної Чехословаччини, письменник повернувся на батьківщину, але, невдоволений тими соціальними суперечностями, які її в цей час шматували, знову поїхав у Югославію, де й провів свої останні роки, зрідка навідуючись у Словаччину.

Ще у Південній Америці він почав працювати над 5-томним романом “Мати кличе” (“Mat’ vola”), присвяченим слов’янам, які емігрували в Америку. Цей роман був опублікований в 1926-1927 роках. Повернувшись у Югославію, Кукучін працював над історичною трилогією з епохи “штурівського періоду” національної історії. Він встиг написати лише два романи цієї трилогії, які були опубліковані вже після його смерті. Це – “Лукаш Благосей Красот” (“Lukas Blahosej Krason”, 1929) і “Богуміл Валізлость Забор” (“Bohumil Valizlost’ Zabor” ,1929).

Помер Кукучін 21 травня 1928 року в Югославії, а в жовтні того ж року його перепоховали у м. Мартін, що у Словаччині.

В. Назарець

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
КУКУЧІН, Мартін