Жила у горах дівчина. Із самих бідних була, а зазнавалася - далі нікуди. У Гавані у неї була родичка. Та ось одного разу ця родичка надіслала за нею. Зібралася наша гордячка у дорогу. У Гавану поїхала.
Незабаром повернулася вона назад у своє село, убрана по моді, завита - не довідатися її. А ніс стала задирати пущі колишнього.
Бачить вона мачете й запитує:
- Це що за річ? Для чого вона? Селяни дивують, говорять:
- Це мачете, їм очерет рубають. А вона всі міською панянкою прикидається. Зупинилася біля плуга й тикає пальцем:
- А це як називається? Для чого це? Селяни відповідають:
- Це плуг, їм землю орють.
Так підходила вона до корів, кіз і усе робила вигляд, начебто знати не знає, що це таке. Побачила граблі й запитує:
- А це як називається?
Запитує, а сама поставила ногу на зуби. Не встигнули їй відповісти, граблі як ляснуть її по чолу, а наша панянка як закричить:
- Ах, прокляті граблі!
Тоді усе зрозуміли, що вона тільки прикидається міською панянкою.