КРУС, Рамон Франсіско де ла

(1731 – 1794)

КРУС, Рамон Франсіско де ла (Cruz, Ramon Francisco de la – 28.03.1731, Мадрид – 05.03.1794, там само) – іспанський драматург.

Крус, повне прізвище якого – Крус Кано-і-Ольмеділья, народився у бідній дворянській сім’ї, до такої міри бідній, що не зміг закінчити своєї освіти і змушений був іти працювати чиновником у департамент юстиції. Крім служби, Крус займався перекладами В. Шекспіра, Ж. Расіна, Ж. Б. Мольера, К. Гольдоні. Заради заробітку Крус переробляв комедії П. де Кальдерона згідно з вимогами сучасного йому музичного жанру. Розчарувавшись замолоду у доцільності створення комедій і трагедій за класицистичними взірцями, причиною чого була байдужість публіки, він зосередився на продовженні та розвитку давньої традиції іспанського театру малого комедійного жанру інтермедії, або сайнету, як його називали у XVIII ст. Сайнет – це одноактний спектакль із музикою і танцями, який зазвичай ставили разом із великою п’єсою. Крус написав близько 500 сайнетів. Вершина його популярності припадає на середину 60-х pp. Тодішні глядачі часто відвідували театр лише заради сайнету. Серед його прихильників були представники всіх верств міського населення. Організована його шанувальниками передплата дала можливість видрукувати у 1786-1791 pp. десятитомне зібрання його п’єс. У передмові до цього зібрання Крус заявив, що його сайнети – “копії того, що бачать мої очі, і того, що чують мої вуха. Ці картинки є історією нашого століття”.

Справді, сайнети Круса створюють надзвичайно багату і детальну картину міського життя епохи: звичаїв, народних розваг, відносин між різними класами суспільства. Сайнети мають своє середовище (середні та нижчі класи, весь третій стан і небагаті прошарки дворянства та духовенства), свій пейзаж (кілька найдавніших кварталів Мадрида, де неторкнутим залишалося вуличне життя іспанського міста з мандрівними крамарями, жебраками, серенадами, бійками і т. д.

Хоча сайнети Круса видаються невибагливими і простими сценками, вони підпорядковуються своєму жанровому поділу. Значна група сайнетів близька до комедії характерів. У них наявна, хай найпростіша, фабула, що грунтується на по-ганьбленні певного персонажа, котрий заслужив це. Колишня служниця, вийшовши заміж за господаря-вдівця, перетворюється у вельможну пані та видає себе за багату аристократку, поки несподівана поява у розпал улаштованого нею світського прийому сільських родичів не розвінчує її брехні (“Обсміяна гордячка” – “La presumida burlada”). Абат, котрий обійшов по черзі всіх знайомих, не може ніде прилаштуватися до обіднього стола і повертається ні з чим (“Абат Гострозуб” – “El Abate Diente Agudo”). У сайнетах цього виду драматург часто використовує мольєрівські сюжети, прикрашуючи їх іспанськими побутовими деталями.

Друга, значно численніша група сайнетів представляє сцени з життя мадридського простолюду, пов’язані певною фабульною єдністю, але яка ніби розчиняється у побутовій матерії. Суперництво двох жінок, торговки каштанами та власниці теслярні, через жениха (“Сердиті торговки”) чи двох дівчат через серенади, які замовляють на їхню честь залицяльники (“Петра і Хуана”), невиконані обіцянки одружитися, ревнощі, заздрість та ін. – привід для розгортання перед глядачем багатолюдних сцен, у яких сваряться, примирюються, танцюють і співають сегідилью жителі бідних кварталів Мадрида. У цих сайнетах немає викритого пороку і суперечки зазвичай вирішуються щасливо.

Один із улюблених композиційних прийомів Круса – опис вечірки чи гулянки, де пристрасті поступово розпалюються, поки прихід судді чи альгуасила не припиняють нестримні, але надто гамірні веселощі (“Театральне фанданго”, “Сердиті торговки” та ін.). Один із найжвавіших і майстерно оброблених сайнетів цього виду – “Очна ставка”. У розпал вечірки, влаштованої крамаркою Олайєю для сусідів, з’являються альгуасили і ведуть усю компанію до судді, оскільки єдина “пані”, котра мешкає на цій вулиці, манірна чепуруха, образилася на те, що сусідки не виявили до неї шани і поскаржилася судді, що під час вечірок трапляються бучні бійки. Під час очної ставки дівчата, хлопці та запрошені як свідки сліпі музиканти діють так дружно та винахідливо, що суддя відпускає всіх продовжувати веселитися, а пані змушена підшуковувати нову квартиру. Іспанський народний характер – гордий, незалежний, непідкупний – розкривається у поведінці “колективного персонажа” цього сайнету.

Третя група сайнетів позбавлена будь-якої подоби фабули. Це справді звичайна сценка, у якій зазвичай змальоване якесь людне місце: ринок, центральна площа, гуляння (“Головна площа”, “Ранкові растро”, “Галявина Сан-Ісід-ро”). Постаті, голоси перехрещуються, тіснять і змінюють один одного.

Нарешті, четверта група сайнетів (сюди відносяться переважно пізні твори Круса) відверто пародійна. Найчастіше драматург пародіює героїчну драму Золотого віку, пародіювання має характер фарсового осмислення, зниження характерного для високої драми сюжету. Так, драма часто перетворюється у бурлескну бійку між двома хлопцями, які щойно повернулися із в’язниці. Крус пародіює у сайнетах і класицистичну трагедію (“Інесілья із Пінто”).

Пародії Круса спрямовані проти всіх форм високого театрального мистецтва. Літературним жанром із їхніми внутрішніми суворими законами, що підпорядковують життя наперед відомій схемі, протистоїть сайнет як вільне, дзеркальне відображення життя народу. Сайнет не визнавав правил інтриги та конфлікту. Він міг виникнути з нічого, з повітря мадридської вулиці, і Крус демонстрував це, мовби переносячи на сцену будь-яке перехрестя і змушуючи його півгодини жити своїм звичайним життям перед глядачами. Ця відсутність нормативності, гнучкість і “всеїдність” сайнету надзвичайно цінували іспанські реалісти XIX ст., вважаючи Круса своїм безпосереднім попередником.

Літ.: Штейн Ф. Л. История исп. л.-ры. – Москва, 2001; Moore J. A. Pamon de la Cruz. – New York, 1972.

За І. Тертерян

КРУС, Рамон Франсіско де ла