Криштопа Олег Жах на вулиці в’язнів

Гриць ГРАНЧАК
(Олег Криштопа)
ЖАХ НА ВУЛИЦІ В’ЯЗНІВ
– роман-
ЧАСТИНА 1
1
Все, що тобі потрібно – це правда. Але не щоденна здрібніла правдочка, яка вгризається в очі щокроку, шматуючи тіло і дух, не та, що плаває на поверхні, як шматок лайна, а якась інша – потаємна, прихована за діями і бездіяльністю, за хаосом днів, за світлом вікон. Причому озвучити цю правду може лише хтось зовні.
Біда лише, що той хтось теж чекає на одкровення від іншого, а інший – від ще іншого… Так ми і помираємо, не дізнавшись найголовнішого, не почувши чогось вкрай важливого, бо ж єдина інколи доступна нам правда – це смерть…
2
… Врешті, не було навіть збудження; просто він відчував потребу щось, ну бодай щось зробити.
? Ходімо, ? пробурмотів Марко невпевнено (це було чи не єдине, що їх поєднувало – цілковита непевність у вчинках, словах, навіть намірах).
? Куди? ? так само нечітко, ледь ворушачи губами, озвалася Анна, втім добре розуміючи про що йдеться.
Він лише роздратовано хитнув головою – мовляв, швидше, ніколи гаяти час на дурні балачки.
? Не треба… ? прошепотіла вона, слухняно вийшовши за ним в коридор, що ще більше його влютило.
Єдине, чого зараз хотілося Маркові? це, щоб ніхто їх не перестрів дорогою до туалету, де він планував із нею усамітнитися. На щастя, в тихе пообіддя офіс ніби вимер – до них не долинало

жодного звуку, який би свідчив про чиюсь присутність. Він рвучко смикнув перекошені дверцята з великою літерою “М”, схожою на емблему метрополітену. Порожньо.
Аня нерішуче стояла на порозі.
? Заходь, ? наполегливо і нетерпляче змахнув рукою, ? ну, на що ж ти чекаєш?!
? Я не хочу, ? ледь не заскиглила вона.
В цю мить він ненавидів це пухке, злегка прищасте обличчя; спалах якоїсь невмотивованої агресії до жінки, світу і себе засліпив очі, аж хотілося трощити ногами двері, бити стільці і, біжучи світ за очі, щодуху кричати, кричати, кричати… Він вхопив її за руку і рвонув до себе. Втім, вона майже не пручалася, була покірною і млявою. Проте й це не приносило полегшення, навпаки? дратувало ще дужче. Тремтячим руками зачинив дверцята, педантично перевірив, чи надійно.
? Роздягайся! ? похмуро звелів безнадійно закляклій супутниці.
? Не треба, ? заметала вона головою, ? я не хочу.
Він наблизив свої уста до її губ і поцілував їх. Вони були трохи шерехатими і мали присмак гуми. Було бридко, але він продовжував. Жінка задоволено терлася обличчям до його уст і він подумав, що недарма називав її кішкою – щось муркітливе у ній, певно, є. Руками між тим намагався дати раду з її одягом – наосліп розщіпав гудзик за гудзиком ширінку джинсів. Пальці тремтіли, але все ще не від збудження – швидше від нетерпіння. Дрож охопив його всього, від п’ят до потилиці – він уявив собі, як хтось підходить до туалету, смикає за руків’я, потім, почувши його зрадливо-тремтяче “зайнято!”, чекає під дверима, насвистуючи якусь попсову мелодію. “Ти ще довго?” – набридливо запитає той хтось за хвилину, а потім грюкатиме кулаками, ногами, врешті, зніме від нетерплячки двері з завіс. Вона так само боялася чогось – може, як і він, потенційної чужої присутності, а може, його або себе. Він не відчував з її боку жодних відчуттів – жінки не вистачало навіть на опір. Ще кілька разів пробурмотіла “може не треба?”, а потім дозволила йому робити все, що забагнеться. Він стягнув її джинси до литок, свої – до колін. Трохи довго мордувався з трусиками і прокладкою. Вправним рухом обернув її обличчям до кльозету, підняв догори светра, оголивши спину.
? Нахилися! ? звелів, і вона підкорилася.
Вказівним і середнім пальцем розвів її статеві губки, які були навдивовиж сухі, і встромив в утворену щілину свого прутня. Обидвоє водночас зітхнули? з видимим полегшенням. Він покрутив тазом, входячи в неї під різними кутами і відчуваючи м’яке невибагливе вдоволення. Потім відсторонився і кілька разів штовхнув її щосили. Вона похитнулася і, щоб не втратити рівновагу, вхопилася руками за унітаз. Він дивився на її зад, розсував рукою сідниці, і думав, що все це паскудно та нецікаво, що він знову робить не те, що слід; але що слід? – він і сам не знав; знав лише, що це? не те. Він щось втрачає, губиться у днях, які змінюють один одного, наче сни у пекучий літній день перед грозою – важкі і непідвладні, безперервні та тоскні.
Вона похитувалася від його поштовхів, і все, що бачила – це жовте дно унітазу зі смужкою брудної води, яке то наближалося, то віддалялося. Звідти випаровувався м’який сморід, пом’якшений ароматизатором. Всередині неї щось жило, рухалося, ніби якийсь хробачок, що підточував і скуботав піхву.
Нарешті він відчув, що щось ніби викручує яйця, наповнює їх чимось твердим і тисне… В цю ж мить, ніби накликані його уявою, в коридорі почулися чиїсь гострі, пронизливі кроки. Обоє завмерли, здавалося, навіть диханння їхнє урвалося. Кроки спинилися зовсім поруч, біля дверей, вони все ще з’єднані в одне ціле (вона продовжувала опиратися долонями на унітаз, лише обернула до дверей обличчя) відчували вібрацію повітря від руки, яка саме потяглася до руків’я дверей. Секунда і… скрипнули двері жіночого туалету. Марко трохи не зареготав. Він навіть наважився ще кілька разів штовхнути Аню, щоб його плоть бува не заклякла від довгого чекання. За перегородкою хтось шморгнув носом, зашарудів одягом, знову шморгнув, потім почулося зітхання і звук, характерний для сідання. Потужний струмінь жіночої сечі вдарив до води, затим настала секундна тиша. Легкий стогін і знову зітхання. Щось хлюпнуло, ніби у воду впало тіло. До коханців долинули звуки шматування паперу, втирання його в тіло, ще кілька зітхань і шморгань. Потім все нарешті стихло – двері зачинилися, кроки повернулися у небуття.
Без зайвих слів Марко повернувся до перерваного акту, але щось вже було не так – він геть втратив інтерес до сексу, його більше займала думка про ту, хто щойно випорожнювалася поруч із ним. Він таки кінчив, але якось напружено, неповноцінно – частина сперми, здається, пішла в сечовик.
Марко вийшов із неї і втомлено прихилився до дверей, витираючи свій обм’яклий фалос рукою. Дівчина продовжувала нерухомо стояти в тій самій, тепер вже неприродній позі – високо задерши дупу, зігнувшись головою до унітазу. Марко хотів гукнути її і щось сказати – якусь дурницю, просто, щоб прочути свій голос і побачити бодай якусь її реакцію на те, що сталося. Але коли він вже простягнув руку, щоб торкнутися напівоголеної дівочої спини, та раптом здригнулася, напружилися, наче від удару електрострумом; крізь шкіру проступив рельєф м’язів, а з горла вирвалося клекотіння. Вона блювала…
Він знервовано натягнув штани і важко зітхнув – це було вже геть недоречно.
3
Постійне відчуття, що від тебе щось приховують – це параноя. Жити з таким, певно, важче, ніж знати про смертельну хворобу… Жахлива непевність і страхи (обов’язково у множині, бо вони, як і обідранці та всіляка наволоч, на зразок бліх і паразитів, швидко плодяться). За кожною випадковою, незумисною двозначністю уявляється натяк на щось потаємне, потворне і вбивче, насмішка з того, що ти цього не знаєш, ницість…
5
Нема нічого гіршого, як наближення старості. Можливо згодом, коли вона таки надійно всотається в мене, витіснить до рештки всі джерела молодості і рушії життя, я звикну, примирюся… Я боюся старітися (помирати, інакше кажучи), я боюся безглуздості і незворотності цих фізіологічних регалій – на зразок випадання волосся (постійно доводиться видирати ці сухі ламкі ворсинки з гребеня), сивих щетинок на бритві після гоління, відчуття важкості в животі і ще сотень неприємних дрібничок.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Криштопа Олег Жах на вулиці в’язнів

Categories: Твори з української літератури

Links