Кревний зв’язок людини з природою у поемі Бориса Олійника “Крило”


Творчий доробок Б. Олійника позначений такими визначальними рисами, як громадянськість, посилена увага до морально-етичних проблем нашого часу, точність слова. Він поєднав у своїх творах кращі традиції попередників та елементи асоціативно-метафоричного мислення, потужний струмінь фольклорності. Б. Олійник проповідує високі загальнолюдські цінності, зокрема він глибоко переконаний, що кожен повинен жити напруженим духовним життям, бути щирим і щедрим, розуміти красу, неповторність світу, кожної миті власного існування на землі, бо це відповідає природі самої людини. У поемі “Крило” Олійник використовує казковий сюжет: маленький хлопчик приносить додому і доглядає птаха з перебитим крилом, який стає йому добрим товаришем і братом, “олюднюється” зовні – має вишиту сорочку, кеди. Видужавши, журавлик щовесни повертається до свого рятівника, вчить його літати, розповідає про свої мандри, про Африку, Ніл і піраміди, схвалює його шлюб.

Коли хлопчина рятує пораненого птаха, він сам стає крилатим, тобто благородним, щасливим від гарного вчинку, через який розкривається його душа. Між хлопцем і птахом виникає взаємозв’язок: “щовесни прилітатиму, брате, бо крилом я до тебе приріс”.

У стосунках “олюдненого” птаха і хлопчика-напівптаха головне – духовне спілкування, дружня підтримка й розуміння один одного:

А потім


над селом вони злітали,

І зорі їм ховалися під крила,

І так обом їм хороше було!

Людина живе в гармонії з природою, у ладу з власним сумлінням і тому її земне буття сповнене злагоди і добра. Проте ця ідилія порушується.

Загребущий і зажерливий сусід, щоб приховати крадіжку, свідком якої мимоволі став довірливий птах, убиває журавля ціпком. І з його смертю юнак втрачає здатність літати, він раптово старіє.

Страшна, неприродна картина старіння: “Одна по одній зморшки проступали, кришилися зуби, западали щоки”. Але ще жахливіше духовне спустошення героя від втрати морального осердя, високих життєвих ідеалів.

Замість руки у юнака з’являється закривавлене “надламане крило”. Герой бере на себе смертельний біль крилатого побратима, загубленого звіром у людській подобі. Із загибеллю Журавлика рвуться гармонійні стосунки людини з природою, гине сама душа, яка не вміє боронитися від зла.

Сусід-злочинець порушив нормальний плин життя, тому все живе відштовхує його від себе. Кара злочинця – не в муках сумління, бо у таких людей його просто немає, а у вічному страху за себе, за свою персону, яка злочинними діями поставила себе поза законами людського існування.

Треба берегти “небо” – каже Олійник – людина мусить жити високими помислами, і хоч немає кари за вбивство людської мрії, душі,- це найстрашніший злочин.

Творчий доробок Б. Олійника позначений такими визначальними рисами, як громадянськість, посилена увага до морально-етичних проблем нашого часу, точність слова. Він поєднав у своїх творах кращі традиції попередників та елементи асоціативно-метафоричного мислення, потужний струмінь фольклорності.
Б. Олійник проповідує високі загальнолюдські цінності, зокрема, він глибоко переконаний, що кожен повинен жити напруженим духовним життям, бути щирим і щедрим, розуміти красу, неповторність світу, кожної миті власного існування на землі, бо це відповідає природі самої людини.
У поемі “Крило” Олійник використовує казковий сюжет: маленький хлопчик приносить додому і доглядає птаха з перебитим крилом, який стає йому добрим товаришем і братом, “олюднюється” зовні – має вишиту сорочку, кеди. Видужавши, журавлик щовесни повертається до свого рятівника, вчить його літати, розповідає про свої мандри, про Африку, Ніл і піраміди, схвалює його шлюб.
Коли хлопчина рятує пораненого птаха, він сам стає крилатим, тобто благородним, щасливим від гарного вчинку, через який розкривається його душа. Між хлопцем і птахом виникає взаємозалежність: “щовесни прилітатиму, брате, бо крилом я до тебе приріс”.
У стосунках “олюдненого” птаха і хлопчика-напівптаха головне – духовне спілкування, дружня підтримка й розуміння один одного:

А потім над селом вони злітали,
І зорі їм ховалися під крила,
І так обом їм хороше було!

Людина живе в гармонії з природою, у ладу з власним сумлінням, і тому її земне буття сповнене злагоди і добра. Проте ця ідилія порушується. Загребущий і зажерливий сусід, щоб приховати крадіжку, свідком якої мимовільно став довірливий птах, убиває журавля ціпком. І з його смертю юнак втрачає здатність літати, він раптово старіє.
Страшна, неприродна картина старіння: “Одна по одній зморшки проступали, кришилися зуби, западали щоки”. Але ще жахливіше :- духовне спустошення героя від втрати морального осердя, високих життєвих ідеалів.
Замість руки у юнака з’являється закривавлене “надламане крило”. Герой бере на себе смертельний біль крилатого побратима, загубленого звіром у людській подобі. Із загибеллю Журавлика рвуться гармонійні стосунки людини з природою, гине сама душа, яка не вміє боронитися від зла.

Сусід-злочинець порушив нормальний плин життя, тому все живе відштовхує його від себе. Кара злочинця – не в муках сумління, бо у таких людей його просто немає, а у вічному страху за себе, за свою персону, яка злочинними діями поставила себе поза законами людського існування.
Треба берегти “небо” – каже Олійник – людина мусить жити високими помислами, і хоч немає кари за вбивство людської мрії, душі, – це найстрашніший злочин.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Кревний зв’язок людини з природою у поемі Бориса Олійника “Крило”

Categories: Шкільні твори

Links