Краса та сила поезiї Гiйома Аполлiнера

Гiйом Аполлiнер (1880-1918), напiвполяк i напiвiталiєць, став одним з найяскравiших поетiв Францiї. Аполлiнер – це його псевдонiм, а утворив вiн його сам вiд одного зi своїх п’яти iмен: Гiйом Альбер Володимир Олександр Аполлiнарiй; прiзвище ж насправдi було Костровицький. Аполлiнер став теоретиком сюрреалiзму, напряму в лiтературi, i цей термiн належить саме йому, що означає “надреалiзм”. Гiйом закликав поетiв бути Iкарами, провiдниками суспiльства, йти попереду нього. Поет, вважав вiн, мусить боротися зi старими поетичними штампами, творити несподiване, експериментувати. Як теоретик лiтератури вiн написав книжку “Нова свiдомiсть i поети” (1918 р.). Вiн писав: “Коли людина захотiла вiдтворити ходьбу, вона винайшла колесо, яке зовсiм не схоже на ногу, тобто вона вчинила по-сюрреалiстському, сама того не розумiючи”. Гiйом Аполлiнер брав участь у першiй свiтовiй вiйнi, дiстав багато тяжких поранень i, ледве поправившись, не змiг перенести “iспанки”, яка вирувала тодi у Францiї, помер 1918 року. Як поет-лiрик вiн залишив декiлька збiрок своїх вiршiв. “Надреальнiсть” поезiї Аполлiнера виявляється в сюжетах, образах, самiй будовi вiршiв. Через здоровi образи вiн прагне розкрити внутрiшнiй свiт, почуття. Цi образи нiби нанизуються один на одний, все, що бачить поет, пiдкоряється його внутрiшньому ритму, а реальнiсть стає зовсiм iншою “новою реальнiстю”, або “надреальнiстю”:

Йдуть

вiвцi йде снiжок лапатий Чи то срiбло чи то руно Йдуть по вулицi солдати Чом не дано так як давно Менi це змiнне серце мати. “Марiя”

Цi рядки вiдображають реальнi картини, але висвiтленi через сприйняття героя, почуття якого змiнюють реальнiсть i створюють свою “надреальнiсть”. У “надреальностi” все: снiг, солдати, свiтло – все тужить за коханою. Аполлiнер не використовує жодного роздiлового знака. Це створює уявлення про плин дiйсностi, над якою герой вiрша нiби летить у просторi i часi, i неможливо видiлити щось головне, а щось другорядне. Бо головне – реальнiсть його душi, яка впливає на все, що бачить вiн у своєму зльотi. “Реальнiсть душi” має свої “пам’ятники”, свої “пейзажi”, i вони стають фактом iснування “надреальностi”, що створює поет. Тому у вiршi рiвноправно iснують i образи мистецтва, i цитати з iнших лiтературних творiв, i безпосереднi враження вiд свiту:

Печальних радощiв зазнать менi далося Я вiрний зрадницi нелюблений люблю О серце в городощах я рiвен королю Що згордувала ним красуня злотокоса.

Аполлiнер був добре обiзнаний у класичнiй лiтературi, вiн використовує її скарб для створення своєї “надреальностi”. Його ремiнiсценцiї, звертання до лiтературної спадщини мають глибокий змiст, приверта ють читача до довiчного, але роблять його напрочуд новим i свiтлим. Гiйом Аполлiнер заклав пiдвалини нового “сюрреалiстичного мистецт ва”. В його творах реальнiсть зображується у своєрiдному синтезi, нерозривному зв’язку i взаємовпливу внутрiшнього свiту людини i реальностi.

Один із засновників авангардизму Гійом Аполлінер, обстоюючи свободу мистецтва, вважав, що це досягається шляхом синтезу різних мистецтв. Тому поет прагнув створити так звану “візуальну лірику”. Нова образність і поетична техніка відобразилась і в його вірші “Зарізана голубка й водограй”. Вже сама назва містить образи-алегорії. Голуб – це символ миру. Але тут зарізана голубка. Одразу зрозуміла думка: заперечення миру, зруйнування миру. Але чому водограй? Водограй – це символ неоднозначний. Вода – символ життя, а водограй – це безліч води, буремний потік, галасливий, стихійний. У вірші “і водограй рида зі мною” – метафора, яка підкреслює глибину розпачу ліричного героя: це ніби саме життя рида за тими, кого забрала війна. На перший погляд, у вірші немає воєнних сцен, картин війни, битв. Але тим виразніше розумієш, наскільки глибока трагедія людини, душа якої “в тремкій напрузі” через долю друзів-солдатів. “Печальні ваші імена”, – говорить поет.

Цей епітет “печальні” і вказує на їх долю. Роздуми поета, його тривога за близьких зрозумілі кожному. І те, що вони виражені дещо незвично, лише підкреслює їх силу, робить яскравіше ці переживання. Поет звертається до близьких йому, називаючи імена: “Міє Мареє Єтто Лорі Анні і ти Маріє”. Відсутність знаків лише робить цей перелік ніби безкінечним. Але чому замість них “біля водограю що плаче й кличе голубка маревіє”? І тут виникає ще одне значення образу голубки – це образ духа. Це хтось із небесної сфери, а не з цього світу. У поета ще є якась надія: “А як вони іще живі десь б’ються на Північним фронті”. Але “тим олеандри всі в крові і сонце ранене в траві на багрянистім горизонті”. Так виникає зоровий образ через відтінки червоного кольору, що набуває також символічного значення. Отже для поета війна – це кров і смерть, саме так осмислює він це явище у вірші “Зарізана голубка й водограй”. Цей твір став звинуваченням тим, хто розв’язав Першу світову війну й продовжував її вести.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Краса та сила поезiї Гiйома Аполлiнера

Categories: Твори з української літератури

Links