Краса душі Катерины


Краса душі Катерины Сонце в небі високо, стежка біжить далеко, бреде по ній червона дівиця. Стомилася вона, змучилася: за довгий свій шлях три пари черевиків залізних стоптала, три чавунних ціпки зламала так три кам’яні проскури изглодала. Як я любила в далекому своєму дитинстві читати й слухати казку про Финисте – ясного сокола, про його наречену й велику її любов, що зуміла всі перешкоди перебороти, всі позбавлення й лиха перенести заради того, щоб з ним, єдиним, вибраним її серцем, до кінця розділити будь-яку долю. Я завжди згадую цю казку на уроках літератури. Згадала неї, коли ми читали сцену прощання Бориса й Катерины в драмі А. Н. Островського “Гроза”.

Перед нами російська жінка, може, сама таємничій і незбагненна в російській літературі, що не змогла жити в неправді й загинула, кинувшись у Волгу. Як тільки не намагалися пояснити її вчинок: і темне царство загубило, і дитинок, які б удержали, не було, і, пішовши поперек власних правил, упокоритися із цим не змогла. Напевно, у кожному поясненні, особливо в останньому, є своя правда. І все-таки – ну як повірити, що через Каба-Нихи, через її ворожість і докори могла Катерина, глибоко й щиро віруюча, зважитися на подібне?

Духовно вона сильніше свекрухи й не боїться її. І якщо терпляче зносить всі утиски, те тільки тому, що зовсім їх не зауважує. Наказали попросити прощення – попросила,


наказали слухатися – слухається, але це поки не порушено її душу, не потривожена воля, Кабаниха тому й біснується, що непідвласно їй Каті-Ринино опір, як непідвласні їй її розум, серце, і тут вона – і немає неї. Та й сама Катерина знає, що побажає вона вирватися на волю – і ніщо не удержить, не зупинить. Але чому ж вона – така гарна, сильна, горда – упокорилася із цим побутом, з обманом, брутальністю, лицемірством? Так тому, що вона, упокорюючись із цим страшним, сморідним життям, викупає свій гріх. Є на Русі дівчини, що приходять у цей мир христовими нареченими, з незвичайно чистою, люблячою й цнотливою душею; їхній шлях лежить вмонастыри.

Живуть вони в злагоді з миром, із собою, з людьми – ясно, добре й чисто. Так само жила до заміжжя й Катерина. Хто знає, що змусило її зважитися змінити свою долю, піти всупереч Божій волі. Але як же після цього занудьгувала, заметалася її душа, ніщо їй немило, тільки й залишився спогад про те далеке прекрасне життя, коли серце всякий день раділо й радувалося

Як же Катерине не мучитися, як не тужити про втрачене блаженство! Її душу в інший світи неслася, їй відкрито було те, що іншим людям у все життя неведомо. Все її життя до заміжжя чист і радісної були. Нескінченною любов’ю до Бога, до людей, до сонечка, до квітів світиться всі її істота

Так хіба можна їй жити після того, як



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Краса душі Катерины

Categories: Нові твори

Links