Козацька любов до Вітчизни (за поемою “Гамалія”) ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Великого Кобзаря завжди цікавила козацька історія України. Мужні лицарі-запорожці боролися проти численних ворогів, які впродовж багатьох століть хижим оком озирали нашу землю. Тяжким лихом були для українського народу незліченні напади турків і татар, бо ці вороги грабували й палили села, вбивали старих та немічних. Сильних же чоловіків і вродливих дівчат забирали в полон, щоб продати в рабство.

Запорожцям як нікому було відомо почуття помсти. Вороги викликали в них нестримну ненависть. Пролита чужоземцями-хижаками кров співвітчизників, горе й розпач кликали козаків до бою. Ось чому козаки-запорожці ходили війною на турків і татар, повертаючи поневолених на Батьківщину.

Подвиги народних героїв, їхні відвагу й шляхетність українці споконвіку оспівували в історичних піснях, думах. Слава українського лицарства цілком захопила поетичну уяву Тараса Шевченка восени 1847 року, коли Великий Кобзар вирушив у морську подорож до Данії та Швеції. Ця подорож подарувала світові один з шедеврів його ранньої творчості – поему “Гамалія”.

Великий Кобзар довго не сходив з палуби, стоячи на холодному вітрі. Так він хотів уявити собі почуття козаків, які, вирушаючи в небезпечні морські походи на славетних кораблях-“чайках”, ставали віч-на-віч із морською стихією. Ці наші земляки мали несамовиту відвагу. У негоду й бурю вони приборкували розбурхані хвилі, а потім, навіть не перепочивши, ставали до бою з сильнішим і краще озброєним ворогом.

Головний герой поеми “Гамалія” – це узагальненій образ козацького ватажка. Він поспішає в самісеньке вороже лігво, щоб здобути перемогу та визволити з неволі своїх.

Уже на самому початку поеми у пісні невільників бринить патріотичний мотив:

Почуємо славу, козацькую славу,

Почуємо та й загинем.

Тяжко бранцеві тужити за рідною землею, але кожен вірить, що порятунок іде з Батьківщини, що запорожці вже радяться, як краще на турка стати. Плач

Невільників через Чорне море сягає святої Хортиці, і козаки-визволителі лаштуються до походу.

Гамалія весь час серед запорожців, він завжди там, де найбільш потрібний. Коли запорожці пливуть у Туреччину, Гамалія попереду керує човном. У самому пеклі бою, у передмісті Стамбулу, він найперший і наймогутніший. Коли ж човни повертаються, Гамалія пливе останнім. Він оберігає своїх братів-козаків, мов орел стереже своїх орлят.

Головні ознаки української нації – це мужність, благородство, любов до рідної землі. Ось чому прославляють свого ватажка козаки, а за ними вкарбовує в історію світової літератури ці рядки Великий Кобзар – Тарас Шевченко:

Слава тобі, Гамаліє…

На всю Україну,

Що не дав ти товариству

Згинуть на чужині!

Козацька любов до Вітчизни (за поемою “Гамалія”) ТАРАС ШЕВЧЕНКО