“Коротко, сильно і страшно пише ця людина” (за новелою В. Стефаника “Новина”)
Справді, лаконізм вислову М. Горького, який став назвою цього твору, досягає у В. Стефаника крайньої межі. За нею прірва людського горя, страждань, тяжких переживань. Кожний вислів письменника – це пружина, яка вистрілює правдою. Читаючи новели В. Стефаника, забуваємо про себе, сумуємо, жахаємось, думаємо, перебуваємо під магічною дією художнього слова.
Писати “коротко і сильно” дається не кожному письменникові. Одним – досить написати кілька сторінок, а іншим – цілу книгу. Як знайти те єдине точне слово, за яким криється
Найповніше розкрився талант В. Стефаника як художника слова у новелі “Новина”. Усі змальовані письменником драми і трагедії з життя селянства не йдуть у порівняння з тією, що є об’єктом зображення новели. У ній до глибини душі вражає не лише зовнішній конфлікт, трагедія дітовбивства як наслідок нелюдських умов існування, а й конфлікт внутрішній – трагічне роздвоєння в душі батька: дати дітям повільно сконати в голодних муках чи позбавити їх нелюдських страждань.
З цього приводу варто згадати
Селом прокотилася новина: Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Тут не просто потрясіння стародавніх устоїв, не просто розпад сім’ї, тут найстрашніша з усіх мислимих суспільних катастроф – дітовбивство, самознищення сім’ї. Від часу, коли виникло людське суспільство, турбота про продовження роду стоїть над усе, вище від інстинкту особистого самозбереження. Так було, так і є сьогодні.
Дітовбивство завжди було найтяжчим злочином, каралося дуже суворо. Чи не найхарактерніше – убивство матір’ю незаконнонародженої дитини. Коли вина була доведена, вирок був один – закопати матір-душогубку живою у землю разом із загубленою дитиною. Сьогодні до такої жорстокої кари перестали вдаватися, але моральний осуд залишається так само суворим.
Проблема дітовбивства не раз уже поставала у мистецтві, бо це одна із вічних тем.
Згадаймо картину І. Рєпіна “Іван Грозний вбиває сина”, відомі твори російської та української літератури: “Тараса Бульбу” М. Гоголя, “Гайдамаків” Т. Шевченка, “Марію” У. Самчука.
В. Стефаник намагається зрозуміти вчинки свого головного героя Гриця Летючого. Він – цілком нормальна людина, до того ж вчиняє злочин не в стані афекту, не під гарячу руку, а свідомо, із заздалегідь обдуманим наміром. Чому?..
Мабуть, тому, шо “цієї хати і чума забояла би си”, діти день і ніч просять їсти, від безсилля щось змінити в становищі родини Гриць стає злим, впадає у відчай. Кинувши дітям кусень хліба, він потрясає хату страшними прокльонами, які пронизують будівлю холодом і страхом. Але дівчатка вже звикли до цих страшних слів, кусень хліба забирав їхню увагу.
Батько з кожним днем все ясніше бачив перед собою живих “мерців”. Саме це слово стає зав’язкою новели, від думки про безвихідь становища утверджується в свідомості Гриця Летючого думка про приреченість дітей. Вже восени діти нагадують мерців, а що буде взимку? Голодної смерті не відвернути!
Через великі душевні страждання відшукав герой єдиний, на його думку, вихід – смерть – єдиний порятунок.
Трагізм ситуації посилюється тим, що батько робить усе, щоб скрасити останні хвилини життя дівчаток: “і добра вечеря, і обіцянка розваги”. Але злочин скоєно: “борзенько взяв доцьку і з усієї сили кинув у воду”. Чи стало йому від цього легше? Може, й так, але цс було миттєвим психологічним, своєрідним спадом після тривалого душевного напруження. Незважаючи на скорботність загального тону, настрою, остання сцена несе ніби якесь просвітлення. Батько відпускає Гандзуню, даючи їй хворостину, щоб від собак відбиватися… А сам іде за покаранням. Висновок один – покалічені життям, затуркані бідою і безвихіддю, герої В. Стефаника мають здорову мораль.
Однак жодна людина, навіть за будь-яких умов, не має права на злочин, бо “…світ прекрасний! Земля, як казка! Кращого сонця ніде нема”, – напише набагато пізніше В. Симонснко.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)