Короткий виклад змісту комедії “Хвалькуватий воїн”

У цій комедії головне – не сюжет, а герой, “хвалькуватий воїн”. У старі часи в Греції професійних воїнів не було, були ополченці. А потім, коли Війна стала професією, то з’явилися лихі найманці, які йшли на службу до кого завгодно, хоча б на край світла, по більшій частині гинули, а хто не гинув, той вертався на батьківщину розбагатілий і гучно хвастався чудесами, які він бачив, і подвигами, які він нібито зробив. Такий враз розбагатілий хвалькуватий воїн-грубіян став у комедіях постійним персонажем

У Плавта його кличуть пишним ім’ям Пиргополиник, що значить “Башнеградопобедитель”. Він сидить перед своїм будинком і стежить, як слуги чистять його збруя – “щоб яскравіше сонця!”. При ньому – дармоїд по кличці Хлебогриз, вони вдвох уважають, скільки ворогів уклав Пиргополиник у своїх походах: кого в Скифии, кого в Персії, усього сім тисяч, і всіх за один день! А те ще в Індії він один лівої перебив слонові руку, те пак ногу, і те вдаривши лише вполсили! І взагалі, який він герой – і богатир, і хоробрий, і красень, і як жінки його люблять!

Насправді ж він шахрай, боягуз і розпусник. Про це повідомляє публіці його раб по імені Палестрион. Палестрион служив в Афінах в одного юнака, а той любив одну дівчину. Коли юнак був в отлучке, от цей самий Пиргополиник обманом викрав цю дівчину й відвіз сюди, у місто Ефес. Палестрион помчався

попередити пана, але в шляху його схопили пірати й продали в рабство цьому ж Пиргополинику. Втім, йому таки переслати звісточку колишньому хазяїнові; той приїхав в Ефес, оселився по сусідству з воїном у доброго дідка й таємно бачиться з улюбленої. От на сцені будинок воїна, а от будинок старого, вони поруч, і між ними розумний раб легко спорудив потайной хід

Всі б непогано, але інший раб воїна підглядів за побаченням закоханих, і дідок сусід дуже стривожений: не влаштував би бешкетник воїн йому погрому. “Добре, – говорить Палестрион, – видумаємо, начебто в його дівчини була в Афінах сестра-двойняшка, от той^-те-вона-те й оселився зі своїм коханцем у тебе, старий”. Що ж стосується свідка, те його можна заплутати й залякати: з його адже й попит, якщо недоглядів. Справді, поки спостерігач поспішає з доносом, дівчина, пробравшись по таємному ході, виявляється вже будинку й обрушується на нещасливого донощика як на наклепника; а потім, знову перебравшись до сусіда, вона вже показується відкрито й під видом власної сестри милується з юнаків, а в дурного раба голова зовсім іде навкруги.

Старий сусід не проти такого розіграшу, так що афінянину-юнакові-афінянинові навіть незручно: стільки турбот із-за нього! “У таких справах я радий допомогти, – відповідає старий, – я й сам ще ласий до красунь, а вони до мене: вихований, дотепний, люб’язний – теперішній эфесец!” “А що ж дотепер холост?” – дивується юнак. “Воля вище всього!” – гордо заявляє дідок. “Що правда, то правда!” – підтверджує раб. “А як же без дітей? – дивується юнак. – Хто ж про тебе піклується?” – “Що ти! – відмахується старий, – жоден син не буде так уважний і ввічливий, як далекі родичи, що сподіваються на мою спадщину: вони мене на руках носять!” – “А це й до кращого, що ти не одружений, – говорить раб. –

Найди-ка ти гетеру, гарн і жадібну, і видай її за свою дружину…” – “Це ще навіщо?” – дивується старий. “Нехай вона прикине, начебто по вуха закохана в Пиргополиника й начебто передала мені для нього от це твоє кільце…” – пропонує юнак. “Нічого не розумію, але вірю тобі: бери, роби що хочеш”, – вирішує старий

Герої без праці домовляються з гетерою; раб є до Пиргополинику, передає йому кільце, розхвалює сусідку, розписує її любов. Воїн, звичайно, вірить: як у нього не закохатися? Тепер, виходить, потрібно тільки відскіпатися від викраденої їм афінянки, щоб нова красуня не ревнувала. Мабуть, навіть добре, що тут по сусідству з’явилася її сестра: воїн вирішується передати їй свою коханку з рук на руки, так ще й щедро обдарити, щоб помовчувала, а рабові Палестриону за послуги дати волю й відправити з ними провідником, З’являється юнак, видаючи себе за довірену особу матері обох дівчин; воїн віддає йому свою афінянку, та зображує велике горе: ах, як важко їй розставатися з таким красенем і богатирем! Юнак з подружкою, рабом і подарунками благополучно спливають Вафини.

Чеснота восторжествувала, але порок ще не покараний. Однак і цього чекати недовго. Виступає гетера й грає, як задумано, дружину старого, закохану в Пиргополиника. Той слухняно треба на побачення з нею в сусідський будинок. Там на нього накидається старий хазяїн з міцними рабами: “Як ти смієш, окаянний, під’їжджати до моєї дружини?” Його вистачають, б’ють, точать ніж, щоб вихолостити на місці; з голосними криками воїн відкуповується від розправи більшими грішми й, “обм’якнувши від побоїв”, утікає з ганьбою, “Я обманутий, я покараний – але, на жаль, заслужено! Всіх розпусників би этак: стало б поменше їх. Ну, тепер додому! а ви нам, глядачі, I поплескайте!” Такою мораллю закінчується комедія

М. Л. і В. М.. Гаспарови


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Короткий виклад змісту комедії “Хвалькуватий воїн”

Categories: Скорочені твори

Links