Короткий виклад роману “У лабіринті”

Місце дії – невелике містечко напередодні пришестя в нього ворожих військ. По вираженню автора, події, описувані в романі, неухильно реальні, тобто не претендують ні на яку алегоричну значимість, однак дійсність зображується в ньому не та, що знайомо читачеві по особистому досвіді, а вигадана

Оповідання починається з того, що якийсь солдат, виснажений і закоцюблий від холоду, коштує на зимовій холоднечі під безупинно падаючим снігом біля ліхтаря й когось чекає. У руках він тримає обгорнену в коричневий папір бляшану коробку, схожу на коробку з-під взуття, у якій лежать якісь речі, які він повинен комусь передати

Він не пам’ятає ні назви вулиці, де повинна відбутися зустріч, ні часу; не знає ні того, з якої він військової частини, ні чия на ньому шинель. Час від часу він переходить на іншу вулицю, точно таку ж, запорошену снігом, що потонув у мареві, коштує біля точно такого ж ліхтаря, немов по лабіринті, блукає по перетинанню безлюдних і прямих провулків, не знаючи ні навіщо він тут, ні скільки часу він уже отут провів, ні скільки ще витримає

Декорації роману строго обкреслені: це кафе, куди заходить солдатів випити склянку вина, кімната, де чорноволоса жінка і її чоловік-інвалід дають йому передохнути, і колишній військовий склад, перетворений у притулок для поранених і хворих самотніх солдатів. Ці декорації непомітно перетікають одна

в іншу, і щораз при цьому в них щось міняється, додається щось нове. Події роману зображені у вигляді статичних сцен, у яких немає ні минулого, ні майбутнього, у вигляді вставлених у раму картин

Маючи намір піти в одне місце, солдат часто попадає зовсім не туди, куди йшов, або ж у його свідомості одні декорації раптово заміняються іншими. Час від часу на очі солдатові показується десятилітнє хлопча, що наближається до нього, зупиняється, а потім те вступає з ним у розмову, то стрімко тікає або ж попросту зникає

В одному з епізодів хлопчик приводить солдата в кафі. Погляду читача представляється статична картина відвідувачів і персоналу кафе, що застигли часом у самих дивних позах. Потім всі раптом раптово оживає, солдат чекає, коли до нього підійде офіціантка, і запитує, де перебуває вулиця, назви якої він не пам’ятається

Або ж солдат, ідучи слідом за хлопчиком, виявляється в темному коридорі з безліччю дверей і сходових прольотів, у яких те раптом виникає світло, то зникає, і коридор знову поринає в півморок. Одні із дверей відкривається, і з її виходить жінка в чорному платті, із чорними волоссями й світлими очами. Вона запрошує солдата зайти, присісти за накритий клейонкою в червоно-білу клітку стіл і дає йому склянка провина й скиба хліба. Потім вона і її чоловік-інвалід довго обговорюють, на яку ж вулицю солдатові потрібно потрапити, і доходять висновку, нічим не обгрунтованому, що ця вулиця – вулиця Бувар. Споряджають хлопчика проводити солдата. Хлопчик приводить його до якогось будинку, що виявляється притулком для хворих і поранених військових. Солдата пропускають усередину, хоча документів у нього при собі немає. Він виявляється у великому залі із заклеєними вікнами. Приміщення заставлене ліжками, на яких нерухомо лежать люди із широко відкритими очами. Він засипає прямо в мокрій шинелі на одній з ліжок, попередньо поклавши свою коробку під подушку, щоб не укради. Уночі він робить спробу в мережі коридорів знайти вмивальник, щоб попити води, але сил дійти в нього не вистачає. У нього марення. Йому сняться його військове минуле й те, що відбувалося з ним удень, але у видозміненому варіанті. На наступний ранок фельдшер визначає, що в солдата сильна лихоманка. Йому видають ліки, іншу, суху шинель, але вже без нашивок. Солдат переодягається, улучає момент, коли його ніхто не бачить, і йде із притулку. Унизу він зустрічає вчорашнього інваліда, що уїдливо зауважує солдатові, що сьогодні він щось занадто квапиться, і цікавиться, що лежить у нього в коробці. Солдат виходить на вулицю, де знову зустрічає хлопчика, дарує йому скляна куля, що знаходить у кишені своєї нової шинелі, і йде далі, у кафі, де випиває склянка вина серед навколишніх його нерухомих і беззвучних відвідувачів. Потім на вулиці він зустрічає якоїсь людини в хутряному пальто, якому плутано розповідає, навіщо він тут і кого шукає, сподіваючись, що ця людина і є саме той, хто йому потрібний. Однак це виявляється не так.

Він знову зустрічає хлопчика. Чутне ревіння мотоцикла. Солдат і дитина встигають сховатися. Проїжджаючі мимо мотоциклісти належать до ворожої армії. Вони не зауважують спрятавшихся у дверному прорізі й проїжджають мимо. Хлопчик кидається бігти додому. Солдат – за ним, мовчачи, побоюючись, як би не привернути увагу мотоциклістів. Ті вертаються й пострілами з автоматів ранять солдата, що біжить. Він добігає до якихось дверей, відкриває її й ховається усередині будинку. його мотоциклісти, Що Розшукують, стукають у двері, але не можуть зовні відкрити її й ідуть. Солдат втрачає свідомість

Приходить у себе він у тій же кімнаті, де жінка пригощала його вином. Вона розповідає, що перенесла його до себе разом із чоловіком у хутряному пальто, що виявився доктором і зробив солдатові знеболюючий укол. Солдат почуває крайню слабість. На прохання жінки, що так чуйно до нього віднесла й зараз проявляє живу участь, вона розповідає, що коробка належить його померлий у госпіталі товаришеві й він повинен був передати її його батькові. У ній перебувають його речі й листи до нареченої. Однак він чи те переплутав місце зустрічі, чи те спізнився, але з батьком товариша так і не зустрівся

Солдат умирає. Жінка міркує, як їй варто надійти з коробкою списьмами.

Е. Б. Семина

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Короткий виклад роману “У лабіринті”