Короткий переказ змісту роману Кетрин енн Портер “Корабель дурнів”

Август 1931 р. З мексиканського порту Веракрус відпливає німецький пасажирський пароплав “Віра”, що у середині вересня повинен прибути в Бремерхафен. З Мексики, що роздирається політичними страстями, корабель треба в Німеччину, де піднімає голову соціалізм^-соціалізм-націонал-соціалізм. Разноликое пасажирське співтовариство – німці, швейцарці, іспанці, кубинці, американці – у сукупності своєї становлять зріз сучасного соціуму напередодні великих потрясінь, і портрети цих типових представників людства відрізняються психологічною точністю, до якої додана нещадність карикатуриста

Спочатку життя на кораблі йде звичайним образом: пасажири знайомляться, обмінюються ритуальними репліками. Але поступово в мовленнях деяких з них починають прослизати красномовні фрази, за яких поки ще не оформлена офіційно, що існує на побутовому рівні ідеологія тоталітаризму, що намагається заявити про себе привселюдно, начертатися на прапорах і повести уверовавших в останній і рішучий бій з ворогами націй. Лиззи Шпеккенкикер, що торгує дамською білизною, буде повторювати, що на теперішньому німецькому говорять тільки в рідному Ганновері; фрау Риттендорф, відставна гувернантка, запише в щоденнику, що вірить у всеперемагаючу роль раси; а горбань герр Глокен своїм жалюгідним виглядом наведе неї на міркування, що дітей, що народжуються з фізичними недоліками, треба умерщвлять в інтересах людства

Схожим образом міркує й герр Рибер, видавець жіночого журналу. Він має намір просвіщати дамські розуми статтями про найважливіші проблеми сучасності. Він хвалькувато повідомляє, що вже домовився з одним світилом щодо високонаучного трактату про необхідність знищення калік і інших неповноцінних. Коли кокетує з ним Лиззи запитує, як допомогти нещасним мешканцям нижньої палуби, де подорожують іспанці-поденники, той відповідає: “Загнати в більшу піч і пустити газ”, чим валить свою співбесідницю в пароксизми реготу

Ще до приходу до влади нацистів, до встановлення тоталітарного режиму обивателі-пасажири проявляють дивну політичну далекоглядність

Коли з’ясовується, що в німця Фрейтага дружина єврейка, пароплавний бомонд одностайно виганяє зі своїх рядів осквернителя раси. Його саджають за один столик з комерсантом Левенталем, що поставляє в католицькі церкви предмети релігійного побуту. Єврей Левенталь, у свою чергу, обливає презирством Фрейтага й особливо його відсутню дружину – вийшла заміж за “гоя” і опоганила чистоту своєї раси

Поволі на пароплаві, яким командує капітан Тиле, установлюється прообраз великого рейха. Поки що до відкритого терору справа не доходить, але пароплавна більшість, включаючи корабельного ідеолога, глибокодумного дурня професора Гуттена, психологічно вже прийняло “новий порядок”. Потрібний тільки фюрер. У такі жадає потрапити страждаючий від нетравлення шлунка й відчуття нереалізованих можливостей капітан Тиле. Він дивиться американський гангстерський фільм і мріє про владу: “він потай впивався цією картиною. Беззаконня, кровожерливе божевілля спалахує знову й знову, у будь-яку годину, у будь-якому невідомому місці, – його й на карті не знайдеш, – але завжди серед людей, яких за законом можна й потрібно вбивати, і завжди він, капітан Тиле, у центрі подій, усім командує й керує”.

Скромна чарівність фашизму зачаровує не одних лише героїв, що не відбулися, начебто герра Рибера й капітана Тиле. Тихі, лагідні істоти знаходять в ідеї влади расового або класового избранничества чимала розрада. Цілком симпатична фрау Шмитт, що страждала від паскудників герра Рибера й що співчувала Фрейтагу після вигнання останнього з “чистого” суспільства, раптом виконується впевненості в собі, рішучості відтепер і надалі відстоювати свої права в боротьбі з обставинами: “Душу фрау Шмитт зраділа, теплою хвилею обмило її відчуття кревного споріднення з великою й славною расою: нехай сама вона дрібна, ничтожнейшая із всіх, але скільки в неї переваг!”

Більшість персонажів вирвані зі звичної осілості, позбавлені міцних Корінь. Фрау Шмитт везе тіло померлого чоловіка на батьківщину, де вона давно не була. Директор німецької школи в Мексиці Гуттен вертається в Німеччину, хоча там його очікує повна невідомість. Міняють Мексику на Швейцарію колишній власник готелю Лутц із дружиною й дочкою вісімнадцяти років. Багато хто не знають, що таке тепло домівки, інші, навпроти, задихаються в його ядушливій атмосфері (Карл Баумгартнер, адвокат, – безнадійний п’яниця, а його дружина розлючена на увесь світ). Ці блукаючі атоми за законами соціальної хімії цілком здатні злитися в тоталітарну масу

Масові тоталітарні рухи, нагадує Портер давню соціологічну істину, виникають, коли інертна середина проходить обробку зверху й знизу – переймається ідеями, що виробляє інтелектуальна еліта, заряджається енергією декласованих елементів. Коли інтелектуальн і кримінальне працюють в унісон, народжується єдиний порив. Респектабельні буржуа Портер шоковані низинними інстинктами іспанських танцюристів, вони обурені, коли ті ураганом проходять по магазинчикам Тенерифі, експропріюючи все, що погано лежить, а потім утягують пасажирів у шахрайську лотерею, граючи крадене. Але моралісти з першого й другого класів і не підозрюють, що між ними й “танцюристами” існують куди більше міцні зв’язки, чим може здатися. Кримінальна аморальність танцюристів лише оттеняет потаєну безсовісність риберов і тиле, які ще покажуть себе в роки нацизму

Виписуючи похмурий колективний портрет майбутніх вірнопідданих фюрера, Портер не робить знижки представникам інших націй. Вгасає любов між американцями Дженни Браун і Давидом Скоттом, гине в боротьбі самолюбий. Дженни, до речі сказати, занадто захоплювалася боротьбою за права тих, до кого мала саме віддалене відношення, а постійне невдоволення й озлобленість художника Девида – небезпечний симптом творчої неспроможності

Герої Портер досить превстигли в науці ненависті. Арійці ненавидять євреїв, євреї в особі комерсантів Левенталя – арійців. Юний Иоганн ненавидить свого дядька Виллибальда Граффа, що вмирає проповідника, за яким він доглядає, немов доглядальниця, з остраху залишитися без спадщини. Інженер Денни з Техаса переконаний, що негри – істоти нижчого порядку, а його помисли зосереджені на грошах, жінках і гігієні. Начебто б недурна й незла миссис Тредуелл мріє про те, щоб до неї не приставали навколишні й не докучали своїми ідіотськими проблемами. Вона нехтує Лиззи Шпеккенкикер, але спокойно’рассказивает їй сімейну таємницю Фрейтага, що той повідав їй у мінуту одкровення. А під час вечірки з танцями й лотереєю миссис Тредуелл, налившись поодинці, страшно б’є невдачливого Денни, що преследовали іспанську танцівницю й ошибшегося дверима. Вона лупить його каблуком туфлі по особі, немов зганяючи на ньому всі образи, що нагромадилися за довгі роки, і розчарування

Швед Хансен начебто б радикали. “Убивайте ворогів, а не друзів”, – кричить він пасажирам, що побилися, з нижньої палуби. Він відпускає гнівні репліки щодо сучасного суспільства – і начебто б у справі, але Фрейтаг помітив у цьому торговці маслом “властивість, властиве майже всім людям: їхні відвернені міркування й узагальнення, спрага Справедливості, ненависть до тиранії… занадто часто лише маска, ширма, а за нею ховається яка-небудь особиста образа, досить далека від філософських абстракцій, які їх начебто б хвилюють”.

Пожежа взаємної ненависті палахкоче на кораблі, ховаючись за необхідністю дотримувати пристойностей і виконувати інструкції. Увічливий і завбачливий судновий скарбник, уже багато років испитивающий бажання поубивать усіх, кому змушений посміхатися й кланятися. Обурюється покоївка, який велено принести чашку бульйону псові Гуттенов. Старий бульдог був викинутий за борт бешкетними дітьми іспанських танцюристів, але кочегар-баск урятував його – ціною власного життя, учинок, що спантеличив пасажирів першого й другого класів. Гнівний монолог покоївки – “собаку багатія напувають м’ясним бульйоном, а бульйон зварений з костей бідняків” – перебиває хлопчисько-коридорний: “А по мені пускай обоє, і пес, і кочегар, – потонули б, і ти з ними, стара дурка…” Ну, а свято на кораблі стає теперішньою баталією, коли під впливом алкоголю й загального порушення обивателі перетворюються у варварів. Миссис Тредуелл розправляється з Денни, Хансен розбиває пляшку об голову Рибера, що його завжди дратував. Іде Війна всіх з усіма…

Втім, після вечірньої вакханалії життя на кораблі знову входить у звичне русло, і незабаром корабель входить у порт призначення. Під звуки “Танненбаума” пасажири без зайвих слів сходять на сушу. Спереду невідомість

С. Б. Белов

Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття. М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.

Короткий переказ змісту роману Кетрин енн Портер “Корабель дурнів”