Конспект статті “Мильон роздирань”

Поки буде існувати прагнення до почестей крім заслуги, поки будуть водитися майстри й мисливці догоджати й “награжденья брати й весело пожити”, поки плітки, неробство, порожнеча будуть панувати не як пороки, а як частини громадського життя, – доти, звичайно, будуть проявлятися й сучасному суспільстві риси Фамусових, Молчалиних і інших

Головна роль, звичайно, – роль Чацкого, без якої не було б комедії, а була б картина вдач

Чацкий не тільки розумніше всіх інших осіб, але й позитивно розумний. Мовлення його кипить розумом, дотепністю. У нього є й серце, і притім він бездоганно чесний. Словом – це людин не тільки розумний, але й розвитий, з почуттям, або, як рекомендує його покоївка Ліза, він “чутливий, і весел, і гострий”. Тільки особисте горе його відбулося не від одного розуму, а більше від інших причин, де розум його грав страдательную роль, і це подало Пушкіну привід відмовити йому в розумі. Тим часом Чацкий як особистість незрівнянно вище й розумніше Онєгіна й Печорина. Він щирий і гарячий діяч, – а ті – паразити, изумительно написані великими талантами, як хворобливі породження віджилого століття. Ними закінчується їхній час, а Чацкий починає нове століття – і в цьому все його значення й “весь розум”.

Усякий крок Чацкого, майже всяке його слово в п’єсі тісно пов’язані із грою почуття його до Софії, роздратованого

якогось неправдою в її вчинках, що він і б’ється розгадати до самого кінця. Весь розум його й всі сили йдуть на цю боротьбу: вона й послужила мотивом, приводом до роздратувань, до тому “мильону роздирань”, під впливом яких він тільки й міг зіграти зазначену йому Грибоєдовим роль, роль набагато більшого, вищого значення, ніж невдала любов, словом, роль, для якої й народилася вся комедія

Роль Чацкого – страдательная, у той же час вона завжди победительная.

Живучість ролі Чацкого складається у відсутності в нього отвлеченностей.

Роль і фізіономія Чацких незмінна. Чацкий найбільше викривач неправди й усього, що віджило, що заглушає нове життя, “життя вільну”.

Його ідеал “вільного життя” визначений: це – воля від всіх цих обчислених ланцюгів рабства, якими окуте суспільство, а потім воля – “вперить у науки розум, що алчет пізнань”, або безперешкодно віддаватися “мистецтвам творча, високим і прекрасним”, – воля “служити або не служити”, “жити в селі або подорожувати”, не сливя за те ні розбійником, ні зажигателем, і – ряд подальших чергових подібних кроків до волі – від несвободи. Чацкий зломлений кількістю старої сили, нанеся їй у свою чергу, смертельний удар якістю сили свіжої

Він вічний викривач неправди, що заховалася в прислів’я: “Один у поле не воїн”. Ні, воїн, якщо він Чацкий, і притім переможець, але передовий воїн, застрільник і – завжди жертва. Чацкий неминучий при кожній зміні століть

Софія Павлівна індивідуально не аморальна: вона грішить гріхом невідання, сліпоти, у якому жили всі, Світло не карає оман, Але таємниці вимагає для них!

У цьому двустишии Пушкіна виражається загальний зміст умовної моралі. Софія ніколи не прозрівала від її й не прозріла б без Чацкого ніколи, через брак случаючи. Вона зовсім не так винувата, як здається. Це – суміш гарних інстинктів з неправдою, живого розуму з відсутністю всякого натяку на ідеї й переконання, плутанина понять, розумова й моральна сліпота – все це не має в ній характеру особистих пороків, а є, як загальні риси її кола. У власній, особистій її фізіономії ховається в тіні щось своє, гаряче, ніжне, навіть мрійливе. Інше належить вихованню

Удивляючись глибше в характер і обстановку Софії, бачиш, що не аморальність “звела її” з Молчалиним. Насамперед, потяг захищати коханій людині, бедному, скромному, що не сміє підняти на неї око, – підняти його до себе, до свого кола, дати йому сімейний права. Без сумніву, їй у цьому посміхалася роль панувати над покірним створенням, зробити його щастя й мати в ньому вічного раба. Не її провина, що із цього виходив майбутній “чоловік – хлопчик, чоловік-слуга – ідеал московських чоловіків!”. На інші ідеали ніде було наткнутися в будинку Фамусова. Взагалі, до Софії важко віднести не симпатично: у ній є сильні задатки незвичайної натури, живого розуму, пристрасності й жіночій м’якості. Вона загублена в духоті, куди не проникав жоден промінь світла, жодна струмінь свіжого повітря. Недарма любив її й Чацкий. Після нього вона одна напрошувалася на якесь смутне почуття, у душі читача немає проти її того сміху, з яким він розстається з іншими особами. Їй, звичайно, важче всіх, навіть Чацкого.

Все це вічна недосконалість людей і миру чудово описаний у безсмертній комедії Грибоєдова “Горі від розуму”. Грибоєдов створює целую галерею негативних образів: Фамусов, Молчалин, Репетилов, Скалозуб і т. д. Вони як би увібрали в себе всі негативні риси сучасного имобщества.

Але всім цим героям поодинці протистоїть головний герой комедії – Олександр Андрійович Чацкий. Він приїхав у Москву, “з далеких мандрівок возвратясь”, тільки заради Софії, своїй коханій. Але, повернувшись у ніколи рідний і улюблений будинок, він виявляє дуже сильні зміни: Софія холодна, зарозуміла, дратівлива, вона більше не любить Чацкого.

Намагаючись знайти відповідь на своє почуття, головний герой волає до колишньої любові, що до його від’їзду була взаємної, але все напрасно. Всієї його спроби повернути колишню Софію терплять фіаско. На всі палкі мовлення й спогади Чацкого Софія відповідає: “Хлоп’яцтво!”

Із цього починається особиста Драма юнака, що перестає бути вузько особистої, а переростає в зіткнення його з усім фамусовским суспільством. Головний герой один виступає проти армії старих “воїнів”, починаючи нескінченну боротьбу за нове життя й за свою любов. Він зіштовхується із самим Фамусовим і сперечається з ним із приводу образа й шляхи життя. Хазяїн будинку визнає правильність способу життя свого дядюшки:

Максим Петрович: він не те на сріблі, На золоті едал; сто чоловік куслугам.

Зовсім ясно, що й сам він не відмовився б від такого життя, тому він і не розуміє Чацкого, що вимагає “служби справі, а не особам”. Любовний і соціальний конфлікти з’єднуються, стаючи єдиним цілим. Для героя особиста драма залежить від відношення суспільства до нього, а суспільна драма ускладнюється особистими відносинами. Це вимотує Чацкого, і в результаті він переживає “мильон роздирань”, по влучному вираженню Гончарова. Стан невизначеності в житті приводить його в шаленство. Якщо на початку дії він спокійний і впевнений у собі:

Ні, нині світло вуж не такий… Вольнее всякий дихає И не поспішає вписати в полк блазнів… У заступників позіхати на стелю, З’явитися помовчати, пошаркать, пообідати, Підставити стілець, підняти хустку

Те в монолозі на балі в будинку Фамусова проявляється вся неврівноваженість його душі й розуму. Він виставляє себе на посміховище, від нього все шарахаються. Але разом з тим його образ дуже трагичен: весь його монолог – наслідок нещасної любові й неприйняття суспільством тих думок і почуттів, тих переконань, які Чацкий відстоює протягом всієї комедії

Образ Чацкого залишається незакінченим, рамки п’єси не дозволяють до кінця розкрити всю глибину й складність натури цього персонажа. Але із упевненістю можна сказати: Чацкий зміцнився у своєму неприйнятті фамусовского суспільства й у кожному разі знайде свій шлях у новому житті. І чим більше буде от таких чацких на шляху Фамусових, молчалиних і репетилових, тим слабкіше й тихіше будуть звучати голосу останніх

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Конспект статті “Мильон роздирань”