Конфлікт Чацкого із представниками фамусовского суспільства (По комедії А. С. Грибоєдова “Горе від розуму”)

1. Історія створення комедії “Горе від розуму”. 2. Причина розбіжностей між представниками “століття нинішнього” і “століття минулого”. 3. Безсмертя комедії А. С. Грибоєдова. А. З. Грибоєдов створив комедію “Горе від розуму” на початку XIX століття.

У ті роки на зміну порядкам єкатерининської епохи стали приходити нові віяння, з’явилися в російському суспільстві інші люди, з передовими поглядами, що бажають служити своїй країні, не вимагаючи за це ні звань, ні нагород. Це було зв’язано, безумовно, з тим патріотичним

підйомом, що випробувало російське суспільство після Вітчизняної війни 1812 року. Це привело передову частину дворян в 1825 році на Сенатську площу з вимогами надання цивільних воль і підписання конституції. У центрі комедії Грибоєдова коштує така людина У його вигляді, поводженні, навіть у прізвищі сучасники вгадували реальну особу – П. Я. Чаадаєва.

Він був філософом-західником, за прогресивні погляди й критику сучасних йому порядків Чаадаєва оголосили божевільним Отже, протистояння Олександра Чацкого й фамусовского суспільства становлять основний суспільно-політичний конфлікт п’єси. Чацкий –

це парубків, він утворений і має своя власна думка на багато хто дуже серйозні проблеми свого часу. Два роки Олександр Андрійович провів за кордоном, там він познайомився з передовими ідеями сучасності, бачив, як живуть люди в інших країнах. І от він у Москві, у середовищі людей вищого світла, у будинку свого дядька, московського “туза” Фамусова.

Чацкий закоханий у дочку Фамусова, Софію, з якої вони разом виросли. Дитяча прихильність переростає згодом у серйозне почуття. Чацкий щиро радий зустрічі із Софією й відразу починає пояснюватися їй у своїх почуттях Він ще не знає, що поки його не було, Софія захопилася Молчалиним, секретарем батька. Тому вона холодна із Чацким і навіть незадоволена його палкістю й пристрасністю.

Чацкий розгублений, він не може зрозуміти причину такого відношення до себе. Подальший розвиток подій визначається спробами Чацкого довідатися, хто ж є щасливим суперником: Молчалин або Скалозуб. Але любовний конфлікт Чацкого й Софії тільки зовнішній, котрий згодом розкриває конфлікт більше глибинний, суспільно-політичний. Чацкий зустрічається з людьми, які вхожі в будинок Фамусова.

Погляду читача відкриваються типи російського вищого суспільства початку XIX століття. Тут ми бачимо й “осколок єкатерининських часів” бабу Хлестову з дівчинкою-арапкою, князя й княгиню Тугоуховских із шістьома дочками, яких вони бажають видати заміж якнайшвидше й вдаліше. Ми зустрічаємо й полковника Скалозуба – “хрипуна, удавленника й фагота, сузір’я маневрів і мазурки”, як його влучно характеризує Чацкий. Всі ці люди ведуть паразитичний спосіб життя, нічого не роблячи на благо Батьківщини. Їх займають тільки свої дріб’язкові інтереси, інтриги й корисливі справи.

Перед нами проходить низка світських ледарів До старшого ставиться баба Хпестова, Максим Петрович, якого Фамусов ставить завжди в приклад. Розповідаючи, як він робив кар’єру при дворі, не зупиняючись ні перед чим, і, коли треба, “згинався вперегиб”, навіть падав перед імператрицею, боляче вдаряючись потилицею, щоб тільки її розсмішити, а для себе домогтися привілеїв. Для Фамусова Максим Петрович – це приклад того, як треба робити кар’єру. Він бажає для Софії вигідної партії з “зірками й чинами”. Тому Фамусов обхаживает Скалозуба, пояснюючи це тим, що той “золотий мішок і мітить у генерали”.

Фамусова не турбує ні розумова обмеженість майбутнього зятя, ні його солдафонські манери, ні те, що Софія не випробовує ніяких почуттів до Скалозуба. Вона вибирає Молчалина (за словами Чацкого, “жалчайшее созданье”). Для Молчалина особиста вигода й користь стоять на першому місці, і всі засоби, на його думку, гарні для досягнення власної вигоди. Він молодий, енергійний, у нього своя життєва філософія – “догоджати всім людям без изъятья”.

При цьому суспільне становище цих людей для нього не має особливого значення, тому що навіть сама маленька людина може придатися. Молчалин не має власної думки, вірніше, має, але не висловлює його вголос: “У мої лета не повинне сміти своє судження мати”. Причину цього він пояснює Чацкому: “У чинах ми невеликих”. Щоб здійснити свої корисливі плани, Молчалин прикидається закоханим у Софію, що, начитавшись французьких романів, мріє про “високе почуття”, про млосні погляди, про подихи, страждання.

І, звичайно, вона потрапила в мережі, розставлені Молчалиним. Бачачи цих людей, спілкуючись із ними, Чацкий не може зрозуміти, чому Софія не зауважує в них того, що так явно видно йому Ситуація розжарюється, і Чацкий вимовляє свої знамениті монологи. У першу чергу, це монолог про старих, про так званих “суддів”, законодавцях мод, які “сужденья черпають із забутих газет часів Очаковских і покоренья Криму”. Іншої – про засилля всього іноземного, про “рабське, сліпе наслідування”, про “чужевластьи мод”. Чацкий гнівно вопрошает: Де?

Укажіть нам, батьківщини батьки, Яких ми повинні прийняти за зразки? Чи не ці, грабіжництвом багаті? Захист від суду в друзях знайшли, У спорідненні, Чудові соорудя палати…

Але полум’яні мовлення Чацкого залишаються без підтримки, більше того, його випади зустрічають протест, ворожість, глухе нерозуміння. Зрештою він залишається зовсім один проти вороже настроєного фамусовского суспільства. Так ще й Софія пустила слушок, що Чацкий не всебе.

А. С. Грибоєдов показує читачам не тільки тих, хто не приймає позицію Чацкого й вступає з ним у відкриту боротьбу, але й тих, хто не в змозі боротися з несправедливістю, чия воля паралізована. До таких героїв ставиться Горич, що був товариш по службі й другу Чацкого. Але Горич женився, потрапив “під каблук дружини” і покірно несе свій тягар, хоча розуміє, що опустився: “Тепер я, брат, не той”. Коли Чацкого оголосили божевільним, Горич не бажає цьому вірити, але відкрито суперечити загальній думці він не вирішується.

Чацкий виявився на самоті. Його викривальні монологи зависли в повітрі, ніхто йому не співчуває, і весь його “мильон роздирань”, як сказав И. А. Гончарів, на перший погляд, нам здається марним. Але це не так.

А. С. Грибоєдов в образі свого головного героя показав, що намітилися в російському суспільстві зміни, зародження в передових людей епохи бажання стати корисними суспільству, піклуватися про загальне благо, а не тільки про особисте благополуччя. Комедія А. С. Грибоєдова показує нам життя російського суспільства першої третини XIX століття у всій її складності, суперечливості й неоднорідності. Автор реалістично зображує типи тої епохи незважаючи на деякі романтичні риси головного героя Письменник піднімає споконвічні проблеми в п’єсі – взаємини між поколіннями, протиріччя між особистим і суспільним добробутом, егоїстичним початком у людині і його безкорисливій готовності допомагати людям. Тому цей добуток актуально й зараз, на початку XXI століття, тому що допомагає розібратися в сучасних проблемах, які практично не відрізняються від життєвих колізій епохи А. С. Грибоєдова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Конфлікт Чацкого із представниками фамусовского суспільства (По комедії А. С. Грибоєдова “Горе від розуму”)