КОЛРІДЖ, Семюел Тейлор

(1772 – 1834)

КОЛРІДЖ, Семюел Тейлор (Coleridge, Samuel Taylor – 21.10.1772, м. Оттері-Сент-Мері, Девоншир – 25.07. 1834, Лондон) – англійський поет-романтик.

Був наймолодшим із 14 дітей Джона Колріджа, священика та директора місцевої граматичної школи. Саме у цій школі, яку очолював його батько, майбутній поет здобув початкову освіту. Завдячуючи своїй начитаності, він дуже швидко став одним із кращих учнів. Коло авторів, до яких звертався Колрідж в дитячі роки, було надзвичайно широким, але спочатку найбільше зацікавлення у нього викликали арабські казки та історії про неймовірні фантастичні події. У 1781 p., після смерті батька, Колріджа відправили у Лондон у школу при Христовому притулку. Тут своєю ерудованістю та красномовством йому вдалося завоювати серця нових друзів, серед яких було декілька майбутніх літераторів, як, приміром, Лі Гант і Чарлз Лем. Уже в цей період проявилася певна неврівноваженість характеру Колріджа. Цілком несподівано він вирішив присвятити себе медицині і почав посилено вивчати спеціальну літературу (втім, любов до медичної літератури він зберіг до самої смерті). Згодом, після декількох відвідин лікарні, він відмовився від кар’єри лікаря, усвідомлюючи, що занадто болісно реагує на фізичні страждання інших людей.

Після закінчення школи у 1791 р. вступив у Кембридж, де значну увагу приділяв математиці й античним авторам. Через легковажне

ставлення до грошей вліз у борги і, не маючи можливості розрахуватися, поїхав у Лондон, де під вигаданим прізвищем завербувався у драгунський полк. Невдовзі з’ясувалося, що до військової служби Колрідж непридатний. Він постійно падав з коня, і навчитися їздити верхи йому так і не вдалося. Незважаючи на це, у своїх товаришів по службі він користувався великою симпатією, і вони щиро намагалися допомогти опанувати премудрість солдатської служби, а він, у свою чергу, писав замість них любовні листи. Урешті-решт, командир полку, зрозумівши, що Колрідж ніколи не стати справжнім кавалеристом, відправив його працювати у полковий шпиталь. Із часом і сам поет почав усвідомлювати всю безглуздість власного вчинку. Він написав листа братам, у якому зізнався в усіх гріхах. Брати приїхали у Лондон і зуміли домогтися звільнення Семюела від військової служби, оголосивши його душевнохворим. Потім були сплачені борги, і поет зміг повернутися в університет.

У 1794 p. Колрідж здійснив пішу мандрівку в Оксфорд, де познайомився з поетом-початківцем Робертом Сауті. Поміж молодими людьми зав’язалася дружба. Сауті поділився з Колріджом своєю мрією заснувати в Америці громаду “Пантісократія” (влада всіх). За задумом Сауті, громада повинна була стати ідеальною мікродержавою мислителів і поетів, заснованою на демократичних принципах і цілковитій відсутності приватної власності. Колрідж відразу ж захопився ідеєю Пантісократії і став її палким прихильником. Сауті, котрий у цей час залицявся до однієї із сестер родини Фрікерів, порадив Колріджу взяти за дружину старшу сестру, щоби вирушити в Америку вже одруженим. Після деяких вагань Колрідж вирішив скористатися порадою й одружився із Сарою Фрікер. Щоб зібрати кошти на переїзд, купівлю землі, будівництво поселення, Колрідж і Сауті почали читати публічні лекції і навіть спільно написали поетичну драму “Падіння Робесп’єра” (“The Fall of Robespierre”, 1794). Але грошей виявилося занадто мало, до того ж, між колишніми однодумцями дедалі частіше почали спалахувати сварки через політичні розбіжності, і тому від плану заснування громади довелося відмовитися.

У 1795 p. Колрідж разом із дружиною оселився у Кліведоні, де намагався організувати видання журналу “Вартовий” (“The Watchman”). Йому вдалося випустити десять номерів, після чого журнал припинив своє існування. Приблизно у цей самий час Колрідж опублікував і свою першу поетичну збірку “Вірші нарізні теми”(“Poems on Various Subjects”, 1796), до якої ввійшли такі твори, як “Монодія на смерть Чаттертона” (“Monody on the Death of Chatterton”), “Еолова арфа”(“The Eolian Harp”).

У червні 1797 p. Колрідж познайомився з В. Вордсвортом. Дружбі цих поетів судилося стати однією із найплідніших із творчого погляду авторських спілок. Колрідж перебрався в Нетер Стоуї й оселився неподалік від Вордсворта. Обидва поети чимало часу проводили разом, обговорюючи поетичні події, літературні новинки та власні творчі задуми. У цей період Колрідж створив цілу низку поетичних творів, у яких використовував білий вірш і які отримали назву “розмовних”. До них відносять вірші “Соловей”, “Опівнічний мороз” та ін. Майже одночасно з ними були написані й три найвідоміші твори Колріджа – “Поема про Старого Мореплавця” (“The Rhyme of the Ancient Mariner”), “Крістабель” (“Christabel”, опубл. 1816) і “Кубла Хан”. Вочевидь, усі вони, за задумом Колріджа, мали увійти до їхньої спільної із Вордсвортом збірки – “Ліричні балади” (“Lyrical Ballads”, перше вид. 1798). За домовленістю з Вордсвортом Колрідж мав написати для цієї збірки кілька віршів, присвячених подіям незвичайним і фантастичним. “Було вирішено, що я візьмуся за персонажів і характери надприродні чи, в усякому випадку, романтичні, з таким, однак, розрахунком, аби ці тіні, заперечені уявою, викликали в душі жваве зацікавлення, а певна подоба реальності на якусь мить зроджувала в нас бажання повірити в них…”, – пояснював згодом сам поет у “Літературній біографії” (“Biographia Literaria”, 1817). Але Вордсворт погодився включити у перше видання “Ліричних балад” лише “Поему про Старого Мореплавця”.

“Поема про Старого Мореплавця” розпочинається з оповіді про весільний бенкет, на який поспішають троє молодиків. Одного з них зупиняє старий і змушує вислухати історію зі свого життя. Корабель, на якому він колись вирушив у плавання, віднесло штормом до Південного полюса. Крізь туман і льоди на корабель прилітає Альбатрос, і команда сприймає його приліт як добрий знак. Цілком несподівано і без видимих причин мореплавець вбиває Альбатроса. Через це вбивство над кораблем і командою тяжіє прокляття. Корабель пливе до екватора, а потім застигає без руху під палючим сонцем. Члени команди як покарання вішають вбитого птаха мореплавцеві на шию. З’являється корабель-привид, на борту якого Смерть і Життя-у-Смерті розігрують у кості долю мореплавця. Виграє Життя-у-Смерті, супутники мореплавця помирають, він зостається один. Захоплений красою морських зміїв, які граються у місячному сяйві, герой благословляє їх, і чари спадають з корабля. Мореплавець щасливо досягає того місця, звідки почалося його плавання, але задля спокути свого гріха він змушений постійно розповідати людям про те, що йому довелося пережити.

Існує чимало інтерпретацій цієї поеми. Нерідко дослідники проводять паралелі між “Поемою про Старого Мореплавця” і старозаповітною історією Каїна, першого вбивці у людському роді. Дуже часто зауважують близькість між образом старого мореплавця й Агасфером, який за образу Христа був приречений на блукання світами до дня Страшного суду. Підставою для подібних порівнянь слугує наявність сильно вираженого притчевого первня у творі. “Поему про Старого Мореплавця” можна розглядати як спробу дослідження складної людської природи, яке поет проводить, спираючись на досвід нової романтичної епохи. Саме з цією метою він вдається до вельми традиційного для англійської літератури прийому – вириває героя з монотонного кола повсякденного буття і відправляє у подорож. Зміна обстановки й екстремальна ситуація змушують героя з більшою увагою придивитися та прислухатися до самого себе та до навколишнього світу. Подорож у “Поемі про Старого Мореплавця” – це не лише плавання героя до таємничих південних широт, а й його символічна подорож до не менш таємничого й екзотичного світу власного “я”. Вбивство Альбатроса руйнує той органічний живий зв’язок, який існує між людиною та природою. Лише пройшовши через страждання та самотність, мореплавець починає розуміти мудрість божественного плану, який лежить в основі світобудови, усвідомлює необхідність любові до всього живого:

Прощай! Все те, щоб не пусте

Лишалося – повір:

Святе все, що живе й росте, –

Людина, птах чи звір.

Молиться вміть – то вміть любить

Своїх братів малих:

Господь-бо все живе створив

І любить нас усіх!..

(Пер. М. Стріхи)

Дія поеми “Крістабель” перенесена у Середньовіччя і теж пов’язана з подіями фантастичними та надприродними. Зла чарівниця Джеральдіна з допомогою обману проникає у замок, де живе зі своїм батьком юна Крістабель. Невдовзі Крістабель починає здогадуватися, що їхня гостя – чарівниця, але чари Джеральдіни не дозволяють їй повідомити правду батькові. Поема залишилася недописаною. Колріджу вдалося надзвичайно талановито відтворити у “Крістабелі” таємничу, лячну атмосферу готичного роману.

Дещо осібно у творчості Колріджа стоїть невеликий поетичний фрагмент “Кубла Хан”. Вважають, що поет написав його, перебуваючи під дією опіуму, і його стан спричинив незвичний характер вірша. Причиною вдавання Колріджа до опіуму була застуда, отримана ним в дитинстві, яка згодом переросла у хронічний ревматизм, що супроводжувався гострими нападами болю. Опіум у часи Колріджа був, по суті, єдиним знеболюючим засобом, і вживати його він почав ще в університеті. У передмові до “Кубла Хана” автор оповідає про те, як після вжиття опіуму він взявся до читання книги “Подорожі Перчеса”. Дійшовши до епізоду, де йшлося про наказ Хана Кубли вибудувати палац, сад і обгородити їх муром, поет впав у транс, а отямившись, раптом збагнув, що склав під час цього забуття поему. Він взявся записувати її, але працю перервав прихід гостя. Коли ж через деякий час Колрідж спробував продовжити розпочате, то виявив, що решта змісту він безповоротно забув. Сюжет як такий у “Кубла Хані” відсутній, фрагмент складається з низки поетичних образів, символічно пов’язаних з такими темами, як вічне і тимчасове, мистецтво та поетична фантазія. Пізніше неодноразово висловлювалися припущення, що історія, викладена Колріджом у передмові, – всього лише містифікація; незважаючи на позірну незв’язність зображених в уривку поетичних картин, у ньому присутній продуманий план і відчувається серйозна проробка автором змісту твору.

Розчарувавшись у Французькій революції, з якою Колрідж, як і багато романтиків, пов’язував надії на оновлення західноєвропейського суспільства, поет звернув свою увагу на Німеччину. У 1798 р. разом з Вордсвортом він вирушив до цієї країни, де зайнявся серйозним вивченням мови, німецької філософії та природничих наук. Після повернення на батьківщину Колрідж переклав віршовану драму Й. К. Ф. Шиллера “Валленштайн”.

У 1800 p. Колрідж разом із Вордсвортом оселився в тій частині Англії, яку зазвичай називали Озерним краєм. Тут поет познайомився із Сарою Хатчінсон, майбутньою своячкою Вордсворта, і закохався у неї. їй він присвятив вірш “Кохання” (1799). Залежність Колріджа від опіуму в ці роки стала настільки сильною, що перетворила його майже в інваліда. Різко погіршилися його взаємини з дружиною. Про свої життєві негаразди, про неможливість щасливого кохання із Сарою Хатчінсон поет розмірковує в оді “Смуток” (1802). У 1807 p. Колрідж розлучився з дружиною, а в 1810 р. після кількох значних сварок відбувся його розрив із Вордсвортом. Упродовж наступних років поет пережив жорстоку кризу і був на грані самогубства. Лише після 1814 р. йому вдалося подолати цю кризу та повернутися до літературної творчості. Він створив поетичну драму “Запілля” (“Zapolya”, 1817) та низку праць, у яких звернувся до філософських проблем і питань літературної теорії. Найвизначнішими творами Колріджа, присвяченими літературній теорії, стали його лекції про В. Шекспіра, опубліковані згодом як серія статей, та “Літературна біографія”.

Головну увагу у своїх працях Колрідж приділяє не проблемі сприйняття літературного тексту, а самому творчому процесу. Він приймає одну із провідних засад естетики Арістотеля, згідно із якою мистецтво є наслідуванням природи. Водночас мистецтво для англійського поета – не лише наслідування, а й “посередник і примирювач природи та людини”. Митець наповнює барву, форму, рух і звук, якими наділена природа, людськими думками та пристрастями.

Основними поняттями в естетиці Колріджа стають “фантазія” та “уява”. На думку Колріджа, фантазія не має вирішального значення для творчих здібностей автора. її функція зводиться до організації вже готового матеріалу, і вона швидше є різновидом пасивної пам’яті, аніж джерелом творчої енергії. “Фантазія… має справу лише з предметами визначеними й усталеними. Фактично, фантазія – це не що інше, як вид пам’яті, звільнений від законів часу та простору… як і звичайна пам’ять, фантазія повинна отримувати матеріал у готовому вигляді відповідно до закону асоціативного мислення”.

Уяву Колріджа поділяє на “первинну” та “вторинну”. “Первинну” він трактує як неусвідомлювану здатність, що лежить в основі самого процесу сприйняття і яка притаманна всім людям:”…це жива сила, головний фактор усієї людської здатності сприйняття, вона відображається у скінченному розумі, як копія вічного творіння в нескінченному “я”. “Вторинна” уява більшою мірою визначає творчий процес і тісніше пов’язана з ним. Вона є своєрідним “відлунням першої”, але вже залежить від свідомої волі та відрізняється від “першої” “ступенем і способом дії”. “Вона розчиняє, розкладає та розчленовує явища дійсності”, а потім заново створює їх. Якщо ж цей процес із якихось причин неможливий, то “вторинна” уява прагне “об’єднувати й ідеалізувати” явища дійсності. Колрідж означує “вторинну” уяву як силу, “сповнену життя” (vital), що якоюсь мірою протистоїть “зовнішнім матеріальним об’єктам”, які “мертві та нерухомі”.

Новим етапом в оцінці та підході до літературної спадщини великого англійського драматурга стали “шекспірівські лекції” Колріджа. У своїх поглядах на творчість Шекспіра він вже помітно відрізнявся від попередників, критиків XVIII ст., які оцінювали драматургію Шекспіра із засад класицистичної естетики. Вони захоплювалися характерами Шекспіра, які розглядали як вияви різних граней незмінної універсальної людської природи, але дорікали за порушення “трьох єдностей” – єдності часу, єдності місця і єдності дії. Натомість Колрідж вбачав у Шекспірі передусім автора, котрий наділений надзвичайно багатою уявою і вміє надати своїм героям, яких він створює з допомогою цієї уяви, життєвої переконливості.

В Україні окремі твори Колріджа переклали М. Стріха, Д. Павличко та П. Онишко.

В. Ганін

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
КОЛРІДЖ, Семюел Тейлор