Коли наші нащадки побачать пустелю, на яку ми перетворили Землю, яке виправдання вони знайдуть для нас? (А. Азімов)

ТВОРИ НА НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ

Коли наші нащадки побачать пустелю, на яку ми перетворили Землю, яке виправдання вони знайдуть для нас? (А. Азімов)

Айзек Азімов – письменник-фантаст, мислитель, який описував інші світи, але, мабуть, і він не міг собі уявити, що людство протягом життя одного покоління так технічно розвинеться. Важко собі уявити, що дитинство наших дідусів і бабусь проходило без телевізорів, а дитинство батьків – без мобільних телефонів і комп’ютерів. Найближчі до нас два покоління в юності ходили до бібліотек, багато читали, займалися спортом, гуляли на свіжому повітрі, не ховалися від дощу. Якось дідусь розповідав, що в дитинстві дрібні порізи і садна він затирав землею, щоб скоріше загоїлося. Дивно, але виявляється, ще зовсім недавно земля мала цілющі властивості. Та, на жаль, протягом життя лише одного покоління все на Землі докорінно змінилося. І справа не в новітніх гаджетах, а в тому, що людство перестало сприймати планету як живий організм, як колиску всього живого. Якось непомітно із храму вона перетворилася на захаращену всяким мотлохом майстерню, де люди почувають себе повними господарями, яким наплювати на свій дім. А тому безжально винищують ліси – легені Землі, викачують нафту – її кров, знищують сушу й океани – її тіло. Кожного дня мільйони сміттєвозів прямують на звалища, щоб залишити там різний непотріб:

тонни целофану, важких металів, синтетичних матеріалів, що не самознищаться упродовж століть, адже в природі немає таких бактерій, які б їх розклали на складові.

З давніх-давен люди вірили, що Земля – це жива істота, а все суще має душу. Наші пращури вірили, що поряд із ними живе невидима сила, яка може зашкодити людині, але ніколи не зашкодить ні дереву, ні річці, ні землі, ні небу.

Згадаймо повість Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”, у якій письменник показав життя українських горян. Гуцули населяють свій світ казково – демонічними істотами. Поряд з людьми у Карпатах, у лісах і на полонинах живуть щезники, арідники, чугайстер, нявки. Люди живуть у гармонії з природою, бо добре знають, що залежать від неї.

Про ставлення сучасників до природи тяжко писав, зболено розмірковував, гіркими словами наповнював аркуш Іван Драч у поемі “Чорнобильська мадонна”. По всій Землі стоять атомні станції, час від часу на них відбуваються якісь дрібні аварії, та нещастя, що сталося на Чорнобильській, поділило життя людства на “до” і “після”, адже слід від цієї катастрофи залишиться на століття.

Мені іноді здається, що людство – це мала дитина, сильна, дужа, але розумово ще недорозвинена. Ми граємося з вогнем, із водою, із силами природи, які нам не підвладні. Ми не думаємо про наступні покоління, які теж мають правона життя в здоровому світі. Що вони думатимуть про нас, як ставитимуться до покоління, яке так безжально губить Землю, так бездумно розпоряджається ЇЇ багатствами?

Зараз я намагаюся визначити, які з речей зайві в моєму житті. Виявляється, їх безліч. Безліч непотребу, на виготовлення якого витрачено ресурси Землі. Він захаращує моє житло, вимагає до себе уваги, розпоряджається моїм життям. Щоб не потонути в ньому, я час від часу звільняюся від якихось речей, але згодом інші, такі ж непотрібні, захаращують полиці. Так, може, треба менше кивати на інших, рідше згадувати гріхи людства, а ось цієї миті дати собі слово, що саме я буду брати відповідальність на себе за життя майбутніх поколінь, за здоров’я нашої чудової планети.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Коли наші нащадки побачать пустелю, на яку ми перетворили Землю, яке виправдання вони знайдуть для нас? (А. Азімов)