Класики американської літератури – Джек Лондон (1876 – 1916)

Знаменитий американський письменник, один з деяких по-справжньому улюблених, що читаються в усьому світі. Його книги цікаві, викликають сильні яскраві емоції, тому що написано емоційно.

Біографія. Він прожив досить яскраве життя. Народився в сім’ї утвореної, але дуже небагатої. Джек знав принизливу вбогість, в 10 років почав заробляти на життя, в 15 років довідався фабричну працю, що отупляє (це описано в оповіданні “Відступник”). В 16 років він матрос на промисловій шхуні.

В 1896 році на Алясці знайшли золото, і почалася друга золота лихоманка (перша почалася в 1848 році, коли золото знайшли в Каліфорнії), багато американців, що вирішили швидко розбагатіти кинулися шукати золото, у тому числі молодої Лондон, був він на Алясці менше року, нічого не знайшов і виїхав не солоно хлебавши, але вражень вистачило надовго. Після цієї поїздки він відчув у собі літературний талант і став писати оповідання про життя золотошукачів на Алясці – північні оповідання, які принесли йому величезну популярність. Перші з них з’явилися в пресі в 1899 році, з тих пор Лондон багато й успішно пише. У тому числі він не соромився писати винятково для грошей добутку невисокого художнього рівня, як зараз Дар’я Донцова й ін. Зате народу подобалося.

До речі, будучи вже дорослим Джек Лондон довідався, що його батько – це не теперішній його батько, коли він женився

на його матері Джек уже існував на світі. Прізвище сьогодення його батька не Лондон, а Чейни.

Кінець життя письменника був сумним, він розчарувався в житті взагалі, у людині, у самому собі, став песимістом, регулярно впадав у тривалі депресії, зловживав алкоголем, заробив важку хворобу бруньок, випробовував приступи найсильнішого болю, пив сильні болезаспокійливі, і один раз випив смертельну дозу болезаспокійливих, чи те випадково, чи те спеціально – невідомо, але більшість дослідників відмінюються до версії свідомого самогубства. Життя Лондону була явно не мила.

Найважливіша особливість Творчості. Сполучення романтизму й реалізму. Романтизм: любов до всього незвичайного, яскравому, екзотичному. Лондона цікавлять в основному незвичайні, видатні, особливо сильні тілом і духом люди. Часто в його добутках пригодницький сюжет. Він може відступити від правдоподібності. Але в цілому життєві деталі, характери описані реалістично, правдиво. Іноді його опису натуралистичны.

Більшість кращих оповідань Лондона схожі – вони оспівують мужність сильних духом людей, що переборюють найтяжкі перешкоди, нелюдські умови, що завзято прагнуть до своєї мети або борються за своє життя. Найвідоміший і дійсно сильне оповідання Лондона – “Любов до життя”. Поранений, умираючий від голоду й утоми людин спочатку бреде, потім з останніх сил повзе по тундрі (справа відбувається на Алясці) у надії знайти людей. Він не здавався до кінця й переміг, вижив у безнадійній ситуації. Той же зміст в інших ситуаціях – в оповіданнях “Мексиканець” і “Мужність жінки”.

Цікаве оповідання “Тисяча дюжин”. Герой переборює масу перешкод, проявляє завзятість і мужність, щоб доставити на Аляску тисячу дюжин яєць, які він в Америці купив дешево, а на Алясці припускає продати дорого. У самому кінці, коли він уже вважав себе багатою людиною, виявилося, що всі яица протухнули. Він повісився.

Чудове оповідання “Стежкою помилкових сонець”, яскравий, дивний, загадковий, філософський. Про чудності людської натури.

Серед північних оповідань виділяється індійський цикл, оповідання про життя північних індіанців.

“Закон життя”. В індіанців є такий закон: старих, які стали тягарем для плем’я, при переході з однієї стоянки на іншу просто кидали на голодну смерть. Головний герой такий старий, якого кинули. Узимку йому залишили жменьку хмизу. От він сидить біля маленького костерка й згадує своє життя, йому дуже хочеться, щоб син повернувся за ним, але він розуміє, що це неможливо, такий закон життя. Костерок потухає, і до нього підходять голодні вовки, він приречений. З погляду Лондона, цей закон життя універсальний: перемагають і тріумфують тільки сильні, пристосовані, спритні, а слабкі, старі, хворі приречені на загибель, на вбогість. Так відбувається в природі, так відбувається й у людському суспільстві.

Для Лондона зовсім закономірно, що біла, більше сильна, розумна, пристосована раса скоряє всі інші, наприклад, індіанців, витісняє з їхньої території, як би поглинає. Джек Лондон співчуває індіанцям, їхній мужності, їхньої близькості до природи, їхньому способу життя, їхній боротьбі за виживання, але розуміє, що вони приречені. Білі сильніше. Про це оповідання: “Син вовка”, “Ліга старих”.

Чудові дві повісті про тварин – “Заклик предків”, “Біле ікло”. Про боротьбу за життя, з погляду вовка й собаки. Дуже цікаві, класика підліткової літератури.

Роман “Морський вовк” (1904) – також дуже цікавий. Головний герой на прізвище Ван Вейден – літературний критик, оказавшийся в невластивій для себе обстановці, на промисловій шхуні “Примара” серед зовсім неосвічених, грубих, жорстоких матросів. Зніженому інтелектуалові дуже не просто вижити там, де панує груба сила, на цій шхуні герой проходить сувору школу життя.

Самий яскравий образ роману капітан “Примари” – Ларсен на прізвисько Морський Вовк. Ярчайший зразок сильного ницшеанского людини. Він незвичайно сильний фізично, неймовірно твердий, за будь-яку непокору відразу б’є в особу, йому нічого не варто вбити будь-якого й викинути за борт, на шхуні він повний хазяїн. Більшість матросів його ненавидять, боятися, хочуть убити (одна зі спроб бунту описана в романі), а він тільки сміється, нехтує всіх, насолоджується своєю силою, владою й повною самітністю.

Але автор любується його абсолютною безстрашністю, вона насолоджується штормом, сам веде шхуну назустріч величезним хвилям. Також автор із замилуванням описує грубу чоловічу красу його мускулистого тіла.

Зовсім зненацька Ларсен подружився з Ван Вейденом. Виявилося, що він людина утворен і розумний, читає книги. Протягом першої частини роману вони сперечаються: ідеаліст і грубий матеріаліст. Ларсен переконаний, що заснована маса людей – це грубі тварини, яким у першу чергу необхідно задовольнити свої самі примітивні егоїстичні інстинкти. Егоїзм вкладений у нас природою, виходить, робити добро собі на шкоду – це протиприродно. Життя зовсім безглузде, це безглузда суєта, ще Ларсен називає її свинством. Життя окремої людини – найдешевша річ на світі, нікому не потрібні люди народжуються у величезній кількості безупинно (Ларсен має на увазі насамперед бідняків, робітників), їх занадто багато, на всіх навіть не вистачає роботи і їжі.

Відчувається, що сам Лондон, частково розділяючи погляди Ларсена, все-таки більше на стороні Ван Вейдена. У результаті в суперечках не перемагає ніхто, а сюжетно перемагає Ван Вейден. Наприкінці роману він знаходить любов і щастя, а Ларсена кидає команда, він залишається в повній самітності й умирає від важкої хвороби, у борошнах. Все це результат людинолюбства одного й нелюдськості іншого.

Друга половина роману – це романтичні пригоди, цікаві, але наївні. На шхуні з’являється молода гарна дівчина, у неї з Ван Вейденом, звичайно, починаються романтичні відносини, що переростають потім у любов, вони біжать із “Примари” на шлюпці, попадають у шторм, проявляються чудеса вправності, мужності й рятуються, кілька тижнів одні живуть на незаселеному острові, але поцілувалися вони вперше тільки на кораблі, що їх везе додому, така от дивна цнотливість.

Другий відомий роман Лондона “Залізна п’ята” (1908) – фантастичний, дія відбувається в майбутньому, яскравий опис повстання робітників проти капіталістів-визискувачів, втім, закінчується воно поразкою. Один час Лондон складався в соціалістичній партії, вірив у соціалізм, але потім розчарувався й у ньому.

Кращий роман Лондона, безсумнівно, “Мартін Иден” (1909). Один із кращих добутків світової літератури. Роман у дуже великому ступені автобіографічний – про те, як сам Джек Лондон став із простого хлопця великим письменником зі світовим ім’ям

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Класики американської літератури – Джек Лондон (1876 – 1916)