Лежить у невідомих краях степ, десять днів на доброму скакунові скакай — не обскакаєш. Земля там — кінця не мабуть, небо — оком не осягнути. Не синє над степом небо — пурпурне. Тільки на південно-західному його краї тінню гори вимальовуються. Коштують у степу села так сільця.

У одному сільці жила мати із двома синами. Виростила добра бабуся синів надзвичайно

За давніх літ у невідомому краї височіла величезна гора, а на тій горі вигадливі камені друг на дружкові нагромаджувалися. На вершині гори у чорній-пречорній печері жив величезний тигр: шкіра плямиста, ока опукле, на чолі біла позначка, а силищи такий, що ніхто зрівнятися з ним не міг. Заричить тигр сердито — земля затремтить, гори захитаються. У підніжжя

Не стало лісовим звірам спокою від лисиці: одного перехитрить, іншого надує, тут урве для себе ласий шматок, там висміє кого-небудь на потіху всьому лісу.

Не було у окрузі жодного звіра, який не постраждав би від неї. Та ніхто не міг придумати, як провчити негідницю.

Але ось мавпа думала-думала, гримасувала, пихкала й нарешті знайшла спосіб покарати лисицю. Від радості вона перекувирнулась

Давним-давно жила у селі стара баба. Одна-самісінькав цілому світлі — не було у неї ні сина, ні дочки, тільки теля-пестренок. Та ходила баба за телям, немов за внучонком.

Устане зранку, коржів маслених напече. Коржа теляті на ріжки повісить, до заду торбу йому прив'яже.

Сільські горобці звикли харчуватися зерном і, як тільки дозрівають хліба, зграями злітаються на токи.

Одного разу один селянин розсипав на току винну закваску, а сам сховався неподалік у курені. Незабаром прилетіла зграйка горобців. Стрибаючи з місця на місце, вони разом із зерном почали клювати закваску. Горобці

Давним-давно це було. По рівнинах Внутрішньої Монголії протікала ріка-широка, світла, прозора. На західному її березі тихо й мирно жила з матір'ю дівчина незвичайної краси. Кликали її Сола.

А на східному березі ріки жив багатий нойон ( Нойон-Князь, власник худоби й пасовищ) зі своїми слугами й наближеними.

Серед

Колись, у далекій давнині, на небі сіяло дев'ять сонць, а на землі було жарке, як на шматку розпеченого заліза. Дерева й трави не могли рости, посіви не могли сходити.

Важко було жити людям! Та тоді, насупивши брови, вони зібралися на раду й стали вирішувати, як позбутися

Ріс за старих часів на околицях гори Ишань густий ліс, якщо й селився тут хто, так усе більше жителі рівнини. Прийшов у ті краї юнак по прозванню Ян У — Ян П'ятий. У бровах і очах — смішинка, особа відкрита, відразу видне — серце у юнака чесне, добре. Колись жили вони з матір'ю у Жовтої ріки, будинок у самої

Призначили Бао-Гуна чиновником. Почува про це дружина його старшого брата й думає: «Надто він молодий у ямине сидіти, справи вирішувати». Та надумала невістка випробувати Бао-Гуна.

Зварила вона вкрутую яйце, веліла служниці Чунь-Сян його з'їсти, а потім і говорить Бао-Гуну:

- Залишила

Жив у нашому селі один селянин. Такий він була дивна людина, що якщо йому сказати: у сусіда будинок горить, він відповість:

- А я при чому? Про чужі справи навіть небо не опікується! Це не моя справа. Так і прозвали його у нас:

Не - моє - справа.

Одного разу Не - моє - справу