Жив у Небесному палаці шеньсянь — безсмертний старець, і було у нього сім дочок, усі вже дорослі. Самої молодшої вісімнадцять зрівнялося. Батько дуже боявся, як би дівчини не стали думати про земне життя, а пущі того боявся, як би вони не знайшли собі наречених у світі людей. Тому-Те тримав їхній старий у строгості, не велів їм гуляти,

Неподалік від Західних воріт столиці Китаю Пекіна тече прозора ріка Чанхе. Через неї перекинуть кам'яний міст, що з'єднує дві більші дороги -Північну й Південну. Старі люди називають цей міст Гао Лян цяо - Міст Гао Ляна. Ось що розповідає прадавня легенда.

Це трапилося за давніх часів, у той рік, коли

Жила давним-давно у Китаї дівчина по прозванню Чжу Ін-тань. Була вона пригожа й розумна — не тільки драконів чудово малювала й вишивала феніксів, знала ще ієрогліфи й стародавні книги могла читати.

Задумала Ін-тань у місто Ханчжоу піти до знаменитого вчителя, мудрості у нього повчитися. Але як підеш,

Колись у маленькому сільці Уцзячжуан жив старий Лао Чи зі своєю бабою. Не багато жили й не бідно. Навіть рис зрідка їли. Одне у них лихо — немає так немає дітей, а дуже їм хотілося чадо своє мати.

Говорить якось увечері Лао Чи дружині:

- Ех, баба, нам би з тобою

Ріс за старих часів у невідомому краї ліс, густий, дрімучий. Уже й не знаю, скільки днів, скільки ночей потрібне йти, щоб від кінця до кінця пройти. Яких тільки дерев у тому лісі немає! Сосни так кипариси всі чотири пори року зелені коштують. Дикі горіхи так утуни навесні квітами вбираються, клени й дуби восени червоними листами укриваються, глід і груші плоди дарують. Хей!

Сіл одного разу Бао-Гун у паланкін, відправився до суду справи вершити. Їде він по вулиці, дивиться: сидить на кам'яній плиті хлопчик, плита стара, аж почорніла, сидить і гірко плаче. А поруч із ним коштує плетений кошик бамбуковий.

Наказав Бао-Гун носіям зупинитися, підкликав хлопчика й запитує:

- Хто тебе

Ван Сюе-Цинь був працьовитим селянином. Цілий рік, встаючи ледве світло, трудився він на своєму полі. Сусіди скопували землю по одному разу, а він - по два, а то й по три. Та хоча поле його було невелике, воно абияк годувало хазяїна.

Але сини Ван Сюе-Циня

Не знаю, у якому краї, не відаю, у які часи приключилася ця історія. Та й не чи всі рівно? Може, далеко — там, де небо із землею сходяться. А може, близько — рукою подати. Жив колись на світі юнак. Пригожий так ставний. Щодня ходив на ріку рибу ловити.

Жила на світі собака. Одного разу відправилася вона за місто прогулятися й побачила, як олені змагаються й бігу. Собака зупинився, подивилася на них, і стало їй завидно: олені бігали так легко й швидко! Дивилася, дивилася на них собака й нарешті не витримав - стала бігати разом з ними. Але олені бігали швидко,

Жив за старих часів бідний старий зі своєю сліпою бабою. Дітей у них не було, тільки собака так кішка. Дружно жили звірі, так і ходили друг за дружкой, як тінь за людиною, і хазяям вірно служили. Піде старий з будинку, вони з бабою будинок стережуть, чужого близько не підпускають.