КІШ, Данило

(1935 – 1989)

КІШ, Данило (Kis Danilo), – 22.02.1935, м. Суботиця,- 15.10.1989, Париж – югославський (сербський) письменник.

Народився у невеличкому воєводинському місті Суботиці в родині угорського єврея Едуарда Кіша та чорногорки Міліци Драгівевич. З 1936 по 1942 рік жив з родиною у Новому Салі, де розпочав навчання у школі. Продовжив його і вступив до гімназії в Угорщині, куди родина переїхала після т. зв. січневих “холодних днів” – масових убивств фашистами євреїв та сербів. Молодість письменника пройшла у Чорногорії, куди родина була репатрійована у 1947 р. Закінчив гімназію у місті Цетинє. Вищу освіту здобув на філософському факультеті Белградського університету (1954-1958). Працював лектором сербохорватської мови в університетах Страсбурга, Бордо та Лілля (Франція). Помер у Парижі. Похований у Белграді.

Перші поетичні твори Кіша з’явилися друком у 1953 р. Починаючи з 1954 p., публікував есе, оповідання, переклади з угорської, французької та російської мов.

Кіш був представником генерації, яка заявила про себе у 60-х pp. і яку характеризував потяг до універсальних тем, естетизм, формалізм та увага до художнього виразу. Творчість Кіша можна назвати тривалим експериментом пошуку ідеальної модерної форми. Свій перший роман “Мансарда” (“Mansarda”, 1962) автор наділяє підзаголовком “сатирична поема”. Сатира, як пояснює сам письменник, спрямована

проти його власного ліризму й ідеалізму. У першому романі Кіш звертається до автобіографічного ключа, до ліричної транспозиції пережитого. У наступному творі, “романному репортажі” “Псалом 44” (“Psalam 44”, 1962), прозаїк звернувся до документальної манери письма. Уже перші романи Кіша вказують на дві основні лінії розвитку твор-чості письменника: інтелектуальний ліризм і документальна література.

Ці тенденції знайшли розвиток у творах т. зв. “родинного” циклу: “Сад, попіл” ( 1965), “Ранні скорботи” (“Ranijadi”, 1969), “Клепсидра” (“Pescanik”, 1972). У центр оповіді Кіш помістив Е. С., Едуарда Сама – своєрідний символ зниклого європейського світу Центральної Європи, героя, наділеного рисами батька письменника, котрий зник у Освенцимі. У “Ранніх скорботах” читач дивиться на події очима дитини, у романі “Сад, попіл” до “дитинної” перспективи додається точка зору письменника, який ідентифікується із хлопчиком. У третій частині циклу (“Клепсидра”) оповідь тяжіє до майже абсолютної об’єктивності, оповідач практично зникає. Така зміна позицій і манери оповіді дала авторові можливість створити різнопланову, багатовимірну картину подій, трагічну дистанцію, яку Кіш неодноразово використовував у творах із автобіографічним елементом.

Основні художні особливості “маленьких” романів Кіша та його “родинного циклу” розвинулися у відомому циклі новел “Гробниця для Бориса Давидовича” (“Grobnica za Borisa Davido-vica”, 1976). У творчості письменника починається період новели або повісті, який характеризуватиметься розвитком двох ліній – метафізичної константи та документальної реконструкції.

“Гробниця для Бориса Давидовича”, жанр якої критики означують як “вінок новел”, “історичний роман”, “борхесівський гібрид” (поєднання новели й есе) має підзаголовок “Сім глав однієї спільної повісті”. Зв’язок новел збірки простежується не лише на рівні фабули, а й на рівні алюзій, асоціацій, лінії внутрішнього зв’язку, єдності деталей та способу реалізації авторського задуму. Письменник звертається до проблеми трагізму революції, інтелектуального насильства, механізмів зла, до феномену сталінізму, який має глибокі історичні та антропологічні корені. Кіш створив ключову європейську оповідь двадцятого сторіччя, вибудувавши при цьому часову вертикаль із шести століть і надавши їй універсальності. Це своєрідна інтелектуальна гра із читачем, в якій до маси фактів та достовірних документів (в основу книги покладено мемуари Карла Штайнера “7000 днів у Сибіру”) додається вагома дещиця вигаданих подій та фальсифікованих свідчень. Кіш намагається надати історичним подіям найефективнішої літературної форми, за допомогою емоційної та інтелектуальної дії художнього твору вплинути на трагічну реальність.

“Гробниця для Бориса Давидовича” викликала бурхливу полеміку, в результаті якої з’явилася книга “Урок анатомії” (“Cas anatomije”, 1978), в якій К. висвітлив своє творче кредо, блискуче захистив принципи модерної поетики. Есеїстика Кіша представлена також збірками “Поетика” (“Po-etika”, 1912), “Поетика, книг друга” (“Po-etika, knjiga druga”, 1974), “Homo poeticus “(1983).

У своїй останній збірці новел “Енциклопедія мертвих”(“Enciklopedija mrtvih”, 1983) письменник найповніше втілює свій ідеал художньої форми. її заголовок міг би стояти над усією його творчістю, яку характеризує потяг до енциклопедичного ідеалу та незмінна присутність теми смерті. Прозова спадщина Кіша, яка поєднує в собі традиції як світової (Х. Л. Борхес, Дж. Джойс), так і національної літератури (І. Андрич, М. Црнянський, М. Крлежа), є своєрідним переходом до постмодерністського дискурсу.

Драматургічний доробок письменника включає драми “Електра” (“Еlекtrа”), “Ніч та імла” (“Nocimagla”), “Папуга”(“Papagaj”), “Дерев’яна скриня Томаса Вулфа” (“Drveni sanduk Tomasa Vulfa”), “Механічні леви” (“Mehanicki lavovi”).

Десятитомне видання творів Кіша, яке з’явилося у 1983 p., включає його романи, оповідання, драми, есе та полемічні твори. Після смерті письменника було видано такі його твори: “Життя, література” (“Zivot, literatura”) – есе, інтерв’ю, частина рукописної спадщини (1990); “Гіркий осад досвіду” (“Gorki talog iskustva”) – інтерв’ю (1990), “Склад”(“Skladiste”) – твори, що залишилася в рукописах (1995). До 60-ї річниці від дня народження письменника (1995) було видано зібрання творів Кіша у чотирнадцяти томах, яке включає всю творчу спадщину (упорядник – Мір’яна Міочинович).

Твори Кіша перекладено понад двома десятками мов, в тому числі англійською, французькою, німецькою, італійською, іспанською, японською, польською, угорською, українською, чеською.

Кіш був лауреатом багатьох премій, в тому числі премії часопису “НИН”, премії ім. Івана Горана Ковачевича, Андричевської премії, премії АВНОЮ, премії ім. Скендера Куленовича. Член-кореспондент Сербської Академії Наук та Мистецтв (1988). Про міжнародне визнання свідчать такі нагороди: Grand aigle d’orde la ville de Nice (Франція, 1980), Preis des Literatur-magazins (Німеччина, 1988), Premio di Tevere (Італія, 1988), Bruno Schulz Prize (США, 1989).

Українською мовою окремі твори Кіша переклала А. Татаренко.

А. Татаренко


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

КІШ, Данило

Categories: Біографії

Links