Кисельов Леонід Володимирович Тато оповідають

Я в село приїхав дурний.
Бригадир загадає копать траншеї.
А ввечері поперек ниє страшенно.
Чвалиш додому вже сам не свій.

А мій господар тягне з бурта
(хоч цілий день робив, як проклятий)
Великий лантух. Дозволили взяти
Картоплі гнилої – для скота.

Ідеш з ним і міркуєш так
(а в ніс від лантуха сморід винний):
Чого він пнеться із сил, неборак,
І взагалі ж. не хлібом єдиним…

Ще й гордо зважиш свої надбання.
Перебираючи знову й знову
Рядки Пастернака і Гумільова
Чи пісню Лорки про кров і коня.

І

я тоді не любив село.
Мені здавилось, що навіть діти
Тільки й дивляться щось вхопити
І цупити в хату. в своє кубло.

Але, поживши між цих людей.
Збагнув, що це робилось з любові.
Що дядькові байдужі корови.
А дядько любить своїх дітей.

Відробить тиждень, та ще й мішки
В неділю пре на базар до міста.
Бо “Смерть корнета” не просить їсти.
А дітям треба хліб і книжки.

І той сніданок, що я з’їдав. –
Товчена картопля, кисляк і сало –
Так важко дядькові діставались,
Що він не вгощав мене – причащав.

Я вчився любові в дядька Миколи.
Не знаю, яка мені ляже путь.
Та вже цієї любові ніколи
Мені не зректися. І не забуть.

1968
______________________________
Назва поеми Райнера-Марії Рільке.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Кисельов Леонід Володимирович Тато оповідають