Кінець, може, колись буде

“Осінню казку” Леся Українка за життя не друкувала. Як свідчить К. Квітка, вона просила його переписати твір для друку, але К. Квітці драма не сподобалася, він висловив думку, що ця річ не вдалася. Думка К. Квітки, а може, й інші обставини вплинули на авторку так, що надалі вона не поверталася до свого твору. Отже, “Осіння казка” не була підготовлена до друку. Очевидно, що відомий текст є лише першим варіантом, та й то не цілої драми. Це видно і з композиційної розкиданості, і з наявності двох дій під однаковою нумерацією, з чого важко судити, чи поетеса збиралася включити до твору одну з них, чи розвинути обидві. Експозиція і зав’язка розтягнуті й неузгоджені з наступним розвитком дії. У широких ремарках згадуються речі, які “не грають” у драмі – музичні інструменти та ін. Спочатку багато говориться про Короля, далі конфлікт між Принцесою і Королем зникає, а в останній дії про Короля майже не згадується. Уся сцена з трьома реміспичками не погоджена з розвитком дії в творі. Існує значна непропорційність між місцем, яке приділяється авторкою Лицареві у першій і в останній діях, його перший монолог містить у собі стільки питань, що вони потребують обов’язкового розв’язання у наступних діях. Між тим, цього в драмі не відбувається. Спочатку читач нічого не знає про симпатії Принцеси до визвольної боротьби народу. Ми бачимо тільки її

почесну неволю й чуємо про її вірність Лицареві. Жодного слова тут немає і про вишиване покривало. Тому дещо логічно непослідовним здається розвиток цього образу в останній, найбільш розробленій дії.

Якщо припустити, що останній рядок у драмі – “Кінець, може, колись буде” – стосується слів Будівничого: – “Але й зимі на світі є кінець”, то “Осінню казку” треба вважати закінченим (хоча б начорно) твором. Тоді композицію драми, логіку розвитку образів не можна назвати послідовною і у всьому вдалою. Якщо ж наведене закінчення стосується самої авторки і є свідченням її наміру колись дописати свій твір, то наявний текст слід сприймати тільки як матеріал до нездійсненого твору.

У перших трьох сценах найбільше місця приділено Лицареві, потім Принцесі. В останній, найбільш опрацьованій і розгорнутій дії на перше місце виступає Будівничий з майстрами, потім Принцеса. Лицар відходить на другий план. Це можна пояснити незакінченістю драми, неузгодженістю в діях і в розвитку образів, що ускладнює й визначення головного героя твору, необхідного для розуміння творчого методу Лесі Українки – автора “Осінньої казки”.

За кількістю реплік і відведеним місцем у творі може видатися, що головна увага авторки звернена на Лицаря і Принцесу. Але це не так: у центрі п’єси стоять робітники на чолі з Будівничим. Основний конфлікт у драмі – це конфлікт між силами реакції і повсталими робітниками, що очолюють боротьбу і гуртують навколо себе всіх чесних і відданих ідеї революції. До них приходить Принцеса, яка стає їх другом і спільником.

Порівняно з драматичними етюдами “Вавілонський полон” і “На руїнах”, в “Осінній казці” бачимо дальший крок у створенні суспільної драми, як її розуміла Леся Українка. Робітнича маса в ній диференційована, а її ватажок Будівничий нерозривно зв’язаний з робітниками. Це вже не натовп, а колектив людей, свідомих свого стану й своїх обов’язків.

Не маючи сумніву в тому, що лихій зимі прийде кінець, Леся Українка не була переконана, що вона сама стане очевидцем переможної весни і зможе дописати останню і найяскравішу сторінку в своїй творчості – про перемогу соціалістичної революції, про перший день нового світу. Тому поетеса закінчує твір ремаркою: “Кінець, може, колись буде”.

Розглядаючи “Осінню казку” як алегоричний і незакінче-ний твір, за образами якого виступають конкретні історичні сили революції 1905 року, узявши до уваги, що в центрі п’єси стоять образи позитивні (робітники, майстри, Будівничий, Принцеса), що і образами, і величними ідеями “Осіння казка” спрямована на утвердження нового, революційного, пролетарського, приходимо до переконання, що такому творові не вміститися в рамках критичного реалізму.

І справді, із зрілої творчості поетеси видно, що для розробки нових тем, для створення нових образів, підказаних дійсністю, Леся Українка наполегливо шукала нового творчого методу. Наголошуючи й утверджуючи нове, революційне, якому належить майбутнє, вона цим самим торувала шляхи у велике мистецтво нашого часу. Обраний письменницею жанр фантастичної драми з алегоріями, до яких не завжди вдається підібрати ключа, а разом з тим і той факт, що поетеса так і не віддала до друку п’єсу, свідчать, що це були тільки шукання нового творчого методу і нових образів у літературі. Проте ідейне розв’язання поставлених проблем, а саме: показ керівної ролі робітничого класу в буржуазно-демократичній революції, викриття зрадництва ліберальних “лицарів” революції, ствердження спільності мети передової інтелігенції і робітничого класу, а також ясне й приступне в цілому втілення цих проблем у художніх образах – поставили “Осінню казку”, незважаючи на її незакінченість, у ряд тих творів української літератури, в яких найповніше виявилися не тільки демократичні, але й соціалістичні елементи культури українського народу в дожовтневі часи.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Кінець, може, колись буде