Казки зі школи: Три кавунових насіннячка
У деякому царстві, у деякій державі жили-минулого старий з бабою, і було в них три сини. Молодшого кликали Иванушкой. Жили вони не лінувалися, без утоми трудилися, ріллю орали так хліб засівали. Був в Иванушки маленький клаптик землі. День і ніч, не знаючи відпочинку, трудився він на цьому клаптику. Один раз, коли прийшла весна, Іван почав орати землю. Дивиться – по небу летить білий лебідь. Підлетів він до поораного поля, закричав і раптом каменем упав на землю. Підбіг Иванушка й бачить, що в лебедя зламане крило. Підняв він лебедя й дбайливо поніс
– Треба, – говорить Іван, – урятувати такого гарного птаха!
А брати відповідають:
– Навіщо, – говорять, – лебедя лікувати? Однаково вмре. Заріж його й посмаж. Буде тобі бенкет.
Не послухав він їх, пішов лебедя лікувати. Довго доглядав за хворим птахом. Лебідь видужав і раптом мовить людським голосом:
– Спас ти мені життя, Иванушка, не погубив. Дам же я тобі три кавунових насіннячка, але непростих, а яких – довідаєшся сам.
І полетів.
Пішов Іван сіяти, та й не забув про три насіннячка. Посадив
Усе.
Листи, потягнулися батоги, розцвіли величезні квіти.
Иванушка трудився, не шкодуючи сил: вчасно їх полов, поливав. Так непомітно прийшла настав час збирати врожай. Кавуни поспіли, і були вони такі більші, яких у тих місцях ніколи й не бачили. Іван приніс їх додому.
– Є їх одному не можна, – сказав він.
Покликав він батька з матір’ю, братів і родичів на частування. Прийшли гості. Іван почав різати кавун, але він не піддавався. Тоді вдарив він по кавуні кулаком, він і лопнув, а з нього висипалося багато золотих монет, та й з інших теж. Поділився Иванушка багатством з усіма.
Наступного дня побачив він лебедя, якого врятував. Лебідь йому й мовить людським голосом:
– Ти, Иванушка, мене врятував, золотими монетами поділився з рідними, не поскупився. Так я тобі скажу, що недалеко від вас є замок, а в замку тім зачарований мідний єдиноріг із крильми. Це теперішня Василиса Премудра. Її стереже двенадцатиголовое чудо-юдо – Змій Горыныч.
І Іван запитав лебедя:
– А як же я її, Василису Премудру, расколдую?
– Ти, коли вб’єш Змія Горыныча, те скажи: “Лебідь білий, прилети, ти мені дуже допоможи”. Скажеш ці слова, я й прилечу й расколдую неї.
Лебідь раптом замахав крильми й із бризами зник.
А Іван, спорядившись, відправився в довгий шлях. Іде він, іде й раптом бачить вовка з вовченятами. Хотів Іван убити їх. Натягнув лук і ледве було не пустив стрілу. Але вовк і вовчиця мовили людськими голосами:
– Не вбивай ти нас, Иванушка, пошкодуй наших детушек. Ми тобі придамося. Коли будеш у лиху, скажи: “Вовк і вовчиця, у мене лихо”. Ми будемо отут як отут.
Ішов, ішов Іван і бачить на дереві яструба в гнізді. Зарядив він лук і ледве було не пустив стрілу. Яструб і мовить:
– Не вбивай мене! Я тобі більшу службу послужу. Скажи тільки: “Яструб, у мене лихо, лети сюди”. І я отут як отут.
Іде, іде Іван і бачить нарешті замок. Заходить, а там єдиноріг із крильми, живий. А поруч Змій Горыныч стереже красуню Василису Премудру. Сховався Іван і помітив, що на правому плечі в Змія Горыныча сидить зіркий зеленоокий ворон, а поруч із ним пес злющий. Ворон раптом стрепенувся на плечі, пес наїжився. Змій Горыныч і дав батогом псові по
Вухам, воронові – по пір’ях.
– Чому ти, ворон, стрепенувся, чому ти, пес, наїжився? Уже чи не чуєте ви Івана – селянського сина? Так адже він ще не народився, я дуну на нього – так від нього й пороху не залишиться.
Іван хотів було вискочити із притулку, вихопити свій меч і боротися, але згадав про зіркого ворона й злющого пса. Він вимовив чарівні слова:
– Вовк і вовчиця, у мене лихо. Яструб, у мене лихо, лети, лети сюди.
І раптом як з-під землі з’явилися вони. Вовк відразу напав на пса, яструб на ворона, а вовчиця допомагала Іванові здолати Змія Горыныча. Вовчиця кусала чудовиська, а Іван відрубував йому голови. Нарешті Іван і його друзі виграли битву.
Іван згадав, що карав лебідь і сказав:
– Лебідь білий, прилети, ти мені дуже допоможи.
Навколо все забризкало й з’явилася річка, а в річці плавали лебідонька й лебідь. Іван відрубав мечем ланцюг, на яку був прикутий Пегас. Лебідонька прийнялася расколдовывать Василису Премудру, а лебідь білий допомагав їй. Єдиноріг мідний захлопав крильми. Потім він піднявся в повітря й долілиць упала царівна. Вона була настільки гарна, що ні в казці сказати, ні пером описати. Місяць під косою блищить, а в чолі зірка горить. А лебідь звернулася в прекрасну дівчину – дочка Василисы Премудрої.
Іван незабаром женився на Василисе Премудрої й стали вони жити-поживати, так добра наживати, а лебідь білий знайшов собі лебідоньку, і з’явилися в них лебедята – біленькі й пушистенькие. Всі вони й дотепер живуть щасливо.
Іван і Василиса Премудра святкували своє весілля три місяці. І я там був, мед, пиво пив, по вусах текло, у рот не потрапило.
Шуайнат Шахмирова, 5-Б клас
Зі школи № 15 р. Череповца
(2 votes, average: 2.50 out of 5)