Казки й легенди фольклорної й літературної основи

У світлі сучасних розвідці і досліджень набагато ясніше вимальовується співвідношення в кожній конкретній казці фольклорної й літературної основи. Казки братів Гримм, звичайно ж, не були складеними, на зразок тих, які писали Клеменс Брен-Тано, Вільгельм Гауф або Ханс Кристиан Андерсен. Але у своєму остаточному виді вони помітно віддалилися й від усної фольклорної казки. Ще радянський фольклорист М. К. Азадовскии підкреслював, що “літературна обробка” Вільгельма Гримма ішла по лінії додання текстам “як можна більшої зовнішньої казковості,

жвавості, наївності”*. Чудове художнє чуття В. Гримма дозволило йому при настільки різнорідних джерелах домогтися відомої цілісності, стилістичної єдності казок. Так і живуть казки братів Гримм немов би подвійне життя: одним життям для науки, для філології й фольклористики, де зважуються діалектні особливості й оцінюються варіанти, де кожна казка обростає томами приміток, порівнянь і паралелей з відповідними місцями в казках інших народів, де казки класифікуються й систематизуються по темах, сюжетах, групах.

И в той же час у свідомості широких шарів читачів усього миру ця книга живе інший, більше

значним і вільним літературним життям. Не менш цікавий матеріал для міркувань сучасних дослідників надає й більшість наукових праць братів Гримм. Наприклад, “Німецька міфологія”, написана Я. Гриммом і вперше видана в 1835 році, – це гігантська праця по описі німецької міфології як самостійної частини єдиної германо-скандинавської міфології, на широкому тлі зіставлення її з мифологиями багатьох європейських і азіатських народів. Може бути, унікальний філологічний універсалізм Я. Гримма ніде не виявився з такою повнотою й всеохопленням, як в “Німецькій міфології”. Науковий універсалізм Я. Гримма, його очевидне прагнення до синтезу всіляких гуманітарних наук, безумовно, в основних рисах зберігають своє значення аж до наших днів – пускай навіть окремі його зіставлення й не підтвердилися, а ряд гіпотез і дотепер чекає справді наукового обгрунтування. Але ціль свою Я. Гримм бачив досить ясно: довести всіма доступними, способами по-перше, споконвічну самобутність і величезне культурне значення найдавніших язичеських народно-міфологічних вірувань і, по-друге, затвердити споконвічне споріднення і єдине походження всіх індоєвропейських народів на підставі споріднення міфології на початковому етапі розвитку цих народів. При цьому Я. Гримм постійно оперує величезним лінгвістичним, етнографічним, міфологічним, фольклорним, історичним матеріалом з життя всіх індоєвропейських (і не тільки індоєвропейських) народів.

Міфологічні-міфологічну-міфологічне-міфологічна-порівняльно^-міфоАИгічний метод розкриття джерел і специфіки народної культури й національного духу, розроблений Я. Гриммом, багато в чому пов’язаний з ідеями романтичного універсалізму й романтичного синтезу. До романтизму сходить також концепція народу й деяка ідеалізація язичеської (дохристиянської) епохи, що у свою чергу позитивно позначилося на виробленні більше критичного підходу до оцінки історичної ролі християнства. Широта універсально-синтетичного підходу Я. Гримма до вивчення стародавностей національної німецької культури була багато в чому втрачена його послідовниками, також звузилася й сфера застосування розробленого їм порівняльно-міфологічного методу у відновленні найдавніших шарів не тільки скандинавською-скандинавській-германо-скандинавської, але й всієї індоєвропейської міфології. По суті справи, лише сучасна наука поступово підходить до дозволу основних завдань, поставлених Якобом Гриммом в “Німецькій міфології”, при цьому, природно, значно уточнюються не тільки окремі деталі й частковості, але коректуються й загальні погляди Я. Гримма на сутність і походження міфу, його роль в історії людської цивілізації. У той же час сучасна наука в окремих випадках вертається на позиції, близькі до вихідних позицій Я. Гримма. Наприклад, Я. Гримм був рішучим супротивником теорії “бродячих сюжетів” ще до наукового оформлення самої цієї теорії (насамперед у працях А. Н. Веселовского). Міф, на думку Я. Гримма, – загальне надбання народів; запозичення й впливи, як частки факти, безумовно, мали місце, але ними в жодному разі не пояснюється подібність багатьох основних рис у міфології індоєвропейських народів. Складніше обстоит питання з поясненням самобутності того або іншого народу. Наукове обгрунтування зв’язків між національною міфологією й національним характером багато в чому залишається відкритим і на сьогоднішній день.

Брати Гримм вивели германську філологію з підпорядкованого положення, яке вона займала в історичній школі права, і значно розширили її границі. Сучасні словники трактують германістику як “сукупність наук, що вивчають мову, літературу й культуру германських народів”. Цю “сукупність наук” самі брати Гримм розуміли надзвичайно широко: онл включали сюди порівняльне мовознавство, історію германських племен і народів, їхню етнографію, побут, звичаї, правовий відносини; джерелознавство й історіографію; розвідка, видання й історичне пояснення всіляких пам’ятників вітчизняної словесності. Оки включали сюди також германську й порівняльну міфологію, різноманітні області фольклору. Брати Гримм розшукали, видали, перевели й прокоментували багато хто й різноманітні пам’ятники германських, романських і скандинавських стародавностей (у тому числі “Пісня про Хильдебранде”, “Німецькі перекази”, “Древнедатские героїчні пісні”, сім томів “Стародавностей германського права” і г. буд.). В 1826-1837 роках Я. Гримм написав чотири томи “Німецької граматики”, заклавши тим самим міцний фундамент історичних досліджень германських мов. З 1838 року й до самої своєї смерті обоє брата невпинно трудилися над створенням універсального по своєму задумі “Словника німецької мови”, може бути самого грунтовного у всій лексикографії. Перша частина словника з’явилася в 1853 році (останній, 380-й, випуск, побачив світло вже в 1961 році).

Тільки простої перерахування всього зробленого братами Гримм зайняв би не одну сторінку. Тут довелося б назвати, і видання “Іспанських романсів” Якобом Гриммом в 1815 році, і “Пісня про Роланда”, опубліковану Вільгельмом Гриммом в 1838 році, і найважливішу наукову працю В. Гримма “Германські героїчні сказання” (1829), де з такою повнотою були представлені середньовічні саидегельства про германський героїчний епос. І так одна праця за іншим до самої смерті: Вільгельм умерла в 3 859, Якоб – в 1863 році. Любов до свого народу, прагнення поставити науку на службу суспільству отчетливее всього, може бути, виявляється в “Дитячих і сімейних казках”. Прихильність братів Гримм до активного, діяльного гуманізму саме в роботі над збиранням і виданням казок виявилася в найбільш демократичних формах, близьких стихійно-творчому народному духу. У той же час гуманізм цей був і цілком усвідомленим, про що свідчить і звертання братів Гримм до читачів у передмові до другого видання своїх казок: “Пам’ятаючи про доброчинну силу казки, ми віддаємо цю книгу всім добрим людям і хотіли б тільки, щоб вона ніколи не потрапила в руки тих, до го навіть ці крохи поезії не хоче повернути бідним і сірим”. Доброчинна сила казок братів Гримм от уже понад півтора сторіччя служить людству й ніколи не висохне, як не може висохнути їхній сила, що творить, що породила, трудового народу. Читач, безсумнівно, відчує це на сторінках книги Г. Скурлы.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Казки й легенди фольклорної й літературної основи