КАВАЛЬКАНТІ, Гвідо

(1255 – 1300)

КАВАЛЬКАНТІ, Гвідо (Саvalkanti, Guido – 1255, Флоренція – 27.08.1300, там само) – італійський поет.

Народився у Флоренції, в період антагоністичного протистояння партії гвельфів (прибічників папи) і гібелінів (прибічників німецького імператора), батько поета Кавальканте Кавальканті був одним із вождів партії гвельфів. З метою примирення ворогуючих партій Кавальканті одружився з Беатріче, дочкою вже вигнаного з Флоренції вождя гібелінів Фарінати дельї Уберті. Вигнання гібелінів не принесло громадянського миру, гвельфи поділилися на дві партії: Чорних і Білих; Кавальканті разом з Данте належав до останніх. У період репресій 1300 р. був вигнаний із Флоренції, оселився в Сарадзені, незабаром тяжко занедужав, був амністований і повернувся у Флоренцію, де невдовзі помер.

Кавальканті належав до найерудованіших людей свого часу, відмінно знав філософські праці Платона й Арістотеля, шанував арабського філософа Аверроеса (Ібн Рущца), котрий жив у XII ст. і був вельми популярним в Італії серед вільнодумців та єретиків. Родина Кавальканті була близькою до них, сам Гвідо заперечував безсмертя душі.

Кавальканті належав до школи поетів “Солодкого нового стилю” (“Dolce stil nuovo”), після смерті Гвідо Гвініцеллі (1276) вважався ватажком цієї школи, куди входили Чіно да Пістойя і молодий Данте. Любовна лірика К. продовжує традицію провансальської

куртуазної поезії, яка уславлює служіння дамі, але за теорією “Солодкого нового стилю” прекрасною дамою може бути не обов’язково дружина феодала, саме поняття шляхетності змінюється і втрачає свій становий характер – справжня шляхетність дівчини в її красі та моральній силі. Кохання в ліриці Кавальканті – споглядальне почуття, благоговіння та благословення краси, яка вивищує душу, як це, приміром, бачимо у знаменитому сонеті “О, хто вона…”:

О, хто вона, щоб очі дивувати,

Що будить в ясному повітрі трепетання?

Вона веде Любов – і ронить грудь зітхання,

Бо все багатство слів тут мовкне, небагате.

Душе, як погляди її знести б могла ти?

Любові втіленій не можу скласти дань я!

Так вабить скромністю ця незрівнянна пані,

Що кожну мусив би, здається,

Гнів пойняти.

(Пер. М. Ореста)

До умовних постатей в ліриці Кавальканті належить Амор (персоніфікація бога кохання, який завжди зображений із сагайдаком стріл) і своєрідні “духи життя” (spiriti, spiritelli), персоніфікація любовних помислів і настроїв, які борються й переплітаються в душі поета (сонет “Найтонший дух вторгається крізь очі…”- “Pergli occhi fere un spirito sottile…”). У сонеті “Мене прохає донна…”(“Donna me prega…”), який вважається програмним, поет стверджує, що “Амор є в тій частині людської сутності, де перебуває пам’ять”, ця тема розвивається в низці балад і сонетів Кавальканті, котрий нерідко поетизує любовний спогад. Серед новацій поета, що різнять його від школи “Солодкого нового стилю”, – тема похмурого духу, який гнітить закохану душу, в ліриці середньовічного поета з’являється драматизм, прагнення до реального психологічного зображення людської душі. На думку Ф. де Санктіса, Кавальканті – перший за часом італійський поет. Він був приятелем Данте Аліг’єрі й справив на нього вплив. Данте присвятив йому два сонети, згадав про нього в пісні X “Пекла”, образ Кавальканті з’являється у “Декамероні” Дж. Боккаччо (день VI, новела IX), у новелах Ф. Саккетті (№69), згодом – у новелістиці А. Франса. Кавальканті згадував І. Франко у праці “Данте Аліг’єрі. Характеристика середніх віків…”

І. Полуяхтова

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
КАВАЛЬКАНТІ, Гвідо