Картини рідної природи в поезії Пушкіна


Серед віршів Пушкіна видне місце належить тим, у яких поет з дивною поетичною силою й любов’ю малює картини рідної природи. Незрівнянний живописець природи, Пушкін сприймав її не тільки зірким оком художника й тонким слухом музиканта, але й люблячу свою батьківщину серцем гарячого патріота.

З дитячого років, коли Пушкін їхав на літо в Захарово, любов до рідної природи міцно ввійшла в його душу. Ця любов міцніла й ширилася й знайшла своє художнє вираження у віршах, поемах, романі “Євгеній Онєгін”. Але до реалістичного зображення природи Пушкін підійшов не відразу. У період південного посилання поета його вірші носять романтичний характер. Таке, наприклад, вірш “До моря” (див. вище). У вірші “Осінь” ми знаходимо не тільки зображення природи в осінню пору; перед нами різноманітні картини життя: полювання поміщиків, від якого страждають засіяні поля селян, катання на ковзанах, зимові свята й т. п. Із всіх пір року Пушкін віддавало перевагу осені: “З річних часів я радий лише їй однієї”. Осінь приємна й дорога Пушкіну не тільки своєю “прощальною вродою”: вона пора року, найбільш привабливого поета до творчості; “Осінь… пора моїх літературних праць”, говорив Пушкіна. Вірш ” До Чаадаєва(1818)” перейнято ідеями боротьби із самодержавством.

…Росія вспрянет від сну,

И на уламках самовластья

Напишуть


наші імена!

Написане, у формі дружнього послання, воно відбивало погляди й політичні настрої, які поєднували Пушкіна з його другом П. Я. Чаадаєвим і з усіма передовими людьми того часу. Тому вірш широко поширювався. Важливо відзначити, що тут патріотизм Пушкіна нерозривно з’єднується в його поданні з революційним служінням батьківщині. Любов до батьківщини нерозривна з боротьбою за її волю. Почуття, висловлювані у вірші, знаходять точне і яскраве вираження в ряді словесних образів. Ми зустрічаємо такі виразні метафори, як “у нас горять ще желанья”, “поки свободою горимо, поки серця для честі жива”, “зірка чарівного щастя”. У своїх “Стансах” (1826) поет, переконавшись у безнадійності спроб без підтримки народу зробити революційний переворот і бачачи повну відсутність зв’язку між народом і передовими колами суспільства, намагається переконати Миколи I, що своїми псевдолиберальними обіцянками зумів вселити поетові, як і багатьом декабристам, довіра до себе. Закінчуються “Станси” сміливим закликом до царя бути “незлобним пам’яттю”, тобто повернути засланих на каторгу декабристів. Вірш це, хоча й повне помилкових і політичних ілюзій, все-таки було невірно оцінене багатьма сучасниками, і навіть друзями Пушкіна.

Товариський і що вмів цінувати людей, Пушкін мав багато друзів, багато писав про дружбу. Дружба для нього була тією силою, що з’єднує людей у міцному сполучнику на все життя. Друзів придбав Пушкіна ще в ліцеї; багатьом з них він адресував свої послання, искренно й задушевно відгукувався віршами на ліцейські річниці. Закінчивши ліцей, випускники вирішили щорічно збиратися 19 жовтня, у день урочистого відкриття в 1811 році ліцею. У великому посланні “19 жовтня 1925 року” Пушкін із серцевою теплотою звертається до друзів, згадує дні ліцею, своїх однокурсників. У ті роки Пушкін був у посиланні й не міг бути з товаришами. Пушкіна так пише про відвідування його в Михайлівським Пущиним

…Поета будинок опальний,

Про Пущин мій, ти перший відвідав;

Ти усладил изгнанья день сумний,

Ти в день його ліцею перетворив.

Близькі йому були й Дельвиг, і Кюхельбекер, “брати рідні по музі”. Дельвиг теж відвідав Пушкіна в Михайлівськім, і його приїзд “розбудив (у поеті) серцевий жар, так довго приспаний”, і вніс бадьорість у душу вигнанця. Ліцей назавжди залишився в пам’яті Пушкіна як колиска вільнодумства й волелюбності, як “ліцейська республіка”, що згуртувала ліцеїстів в “святе братерство”. Вірш “И. И. Пущину” (1826) звернено до найближчого друга Пушкіна з ліцейського років, декабристові Іванові Івановичеві Пущину, присудженому до довічної каторги. Воно написано 13 грудня, напередодні першого повстання на Сенатській площі. Перша строфа вірша збігається з першою строфою послання до Пущина, обіцяного поетом другові й початого після відвідування їм Михайлівського. Послання залишилося незакінченим.

До любовної лірики Пушкіна ставиться вірш ДО*** (“Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…”) (1825). Улітку 1825 р. у Тригорському гостювала Ганна Петрівна Керн (племінниця сусідки Пушкіна П. А. Осиповой). У першій строфі поет згадує першу зустріч із нею, в 1819 р., у Петербурзі, у будинку Олениних. Керн писала про те, як Пушкін передав їй ці вірші в день її від’їзду із Тригорського

“Він прийшов ранком і на прощання приніс мені екземпляр 2-й глави “Онєгіна”, у нерозрізаних листках, між якими я знайшла вчетверо складений поштовий аркуш паперу з віршами: “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье” і проч. і проч. Коли я збиралася сховати в скриньку поетичний подарунок, він довго на мене дивився, потім судорожно вихопив і не хотів повертати; насилу випросила я їх знову; що в нього промайнуло тоді в голові не знаю”. Вірш “Мадонна” звернено до нареченої, Н. Н. Гончаровой. Та ж картина (“Мадонна” італійського майстра, що приписувалася Рафаелеві й продавався в Петербурзі) згадується в листі Пушкіна від 30 липня 1830 р. до нареченої: “Годинниками простоюю перед білявою мадонною, схожої на вас як дві краплі води; я б купив неї, якби вона не коштувала 40000 рублів”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Картини рідної природи в поезії Пушкіна

Categories: Твори з української літератури

Links