Картини природи в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Картини вас не залучать:

Все це низька Природа ;

Витонченого не багато отут.

А. С. Пушкін

Коли В. Г. Бєлінський називав роман “Євгеній Онєгін” “енциклопедією російського життя”, те в першу чергу, звичайно, виділяв розмаїтість сцен і картин громадського життя, сільського й міського побуту, показаних письменником. Але в цій “енциклопедії” помітне місце зайняли також опису природи, які з’являються на сторінках роману те у вигляді окремих штрихів і порівнянь, то у вигляді розгорнутих картин у кілька строф.

Цікаво відзначити, що докладно описувати рідну природу поет починає тільки із четвертого розділу, у якій перед нами поступово розкривається поетична душа Тетяни. Здається, що автор через сприйняття природи намагається розкрити характер героїв. У Ларіній зливається особливе сприйняття миру, любові, життя через природу. І недарма адже Пушкін говорив:

Тетяна (російська душою,

Сама не знаючи чому)

З її холодною красою

Любила російську зиму…

Можна догадатися, чому із всіх пір року Олександр Сергійович вибрав саме зиму, щоб підкреслити “руськість”. Адже перше, що завжди відзначали іноземці, що жили в Росії, – це довга зима (подібної немає в Європі), російські холоди, засніженість. Це для країни, можна сказати, характерна пора року. А от над літом романіст посміюється:

Але нагие північне

літо,

Карикатура південних зим,

Мигне, і немає…

Якщо, розповідаючи про своєму “милому ідеалі”, творець роману дає соковиті, вільні описи, те непоетичний Онєгін часом викликає в нього злегка глузливе відношення до природи. Навіть порівняння, які вживає Євгеній, говорять, наскільки він байдужий до її крас. Так, у розмові з Ленским він порівнює Ольгу з місяцем:

Кругла, червона особою вона,

Як цей дурний місяць

На цьому дурному небокраї.

Але ж Тетяна в п’ятому розділі теж рівняється з місяцем, але зовсім по-іншому: “И, ранкового місяця блідни…”

Онєгін нудьгував у місті, де “дорівнює він позіхав серед модних і стародавніх зал”, також нудно йому й у маєтку, хоча “село, де нудьгував Євгеній, була чарівний куточок”.

Сам творець роману у віршах, замкнений довгий час у Михайлівськім, безсумнівно, і глузував з обридлої сільської одноманітності, і рвався в столицю, але одночасно й насолоджувався красами рідної природи. Як відомо, найбільше він любив осінь.

Уж небо восени дихало,

Уж рідше сонечко блищало,

Коротше ставав день,

Лісів таємничий покров

Із сумним шумом оголювалася,

Лягав на поля туман,

Гусаків крикливих караван

Тягся до півдня…

Опису природи в добутку нерозривно пов’язані з життям народу, підкреслюється єдність селянського побуту й природи. Пушкіна їдко протиставляє своє “низьке” опис полів і лісів тому, як інші поети описують природу “розкішним складом” у романтичному стилі. Але саме ці картини “низької природи” дивно глибоко западають у душу.

Зима!.. Селянин, тріумфуючи,

На дровнях обновляє шлях;

Його конячка, сніг почуя,

Плететься клуса як-небудь;

Бразды пухнаті підриваючи,

Летить кибитка відважна;

Ямщик сидить на передку.

У кожусі, у червоному поясі.

От бігає двірський хлопчик,

У полозки жучкові посадивши,

Себе в коня перетворивши;

Пустун вуж заморозив пальчик:

Йому й боляче й смішно,

А мати загрожує йому у вікно…

Великий художник слова у своїх описах дуже різноманітний. Стиль і Мова його описів постійно міняються залежно від того, які мети він ставить. Тільки що я привела побутову замальовку. А в сценах сну Тетяни, така ж романтичного, як і любов цієї дівчини до свого героя, і природа стає таємничої, загадкової.

Перед ними ліс; недвижні сосни

У своїй нахмуреній вроді;

Обтяжені їхні галузі всі

Клаптиками снігу; крізь вершини

Осик, беріз і липнув нагих

Сіяє промінь світил нічних;

Дороги немає; кущі, стромовини

Заметіллю всі занесені,

Глибоко в сніг занурені.

А місце, де поховане Ленский, “поет, замислений мрійник”, убитий приятельською рукою, знову описано так, щоб підкреслити, якої бачив мир цей юнак.

Є місце: уліво від селенья,

Де жив потомец вдохновенья,

Дві сосни коріннями срослись…

Там орач любить відпочивати,

И жниці у хвилі занурювати

Приходять дзвінкі глечики…

Там у струмка в тіні густий

Поставлений пам’ятник простій.

Прекрасні пушкінські описи зими й осіни. І мені хочеться закінчити твір не менш чудесним описом весни, яким починається сьома глава:

Гнані весняними променями,

З околишніх гір уже снігу

Утекли мутними струмками

На потоплені луги.

Посмішкою ясною природа

Крізь сон зустрічає ранок року;

Синіючи блищать небеса.

Ще прозорі, лісу

Начебто пухом зеленіють.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Картини природи в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”