Картини народного побуту в поемі І. П. Котляревського “Енеїда”

Чи задумувався хто з нас, прочитавши поему “Енеїда” Котляревського, який шедевр ми тримаємо в руках? Це епохальна поема, яка подає нам картину життя українського народу кінця XVIII – початку XIX століття. Майже два століття живе цей твір в історії нашої літератури і живить нас дотепністю, гумором, відвагою, завзятістю героїв.

Котляревський був одним з перших, хто відкрив красу української мови. Своїм твором він доводить, що існує народ зі своєю культурою, звичаями, побутом, характером, стверджує думку про силу і невмирущість нації, яка вирветься з-під гніту і стане вільною.

Взявши за основу сюжет поеми Вергілія, Котляревський переосмислив патетичну тему: римський поет оспівував владу Цезаря і божественне походження імператорів, а Котляревський за бурлескно-травестійним жанром твору сховав силу любові до свого народу і віру в його могутність. Поема писалася на зламі двох сторіч (1794 – 1822 рр.) в умовах, коли українська мова жила в побуті і не прийшла ще в літературу. (Згадаймо мову творів Григорія Сковороди). І, можливо, не стала б жива мова народу літературною, якби не такі діячі, як Котляревський. Своєрідним художнім осмисленням дійсності поет відтворив картину побуту українського народу, особливості культури. Автор вводить нас в події начебто VII століття до н. е., коли син троянського царя Анхіза після зруйнування Трої греками з волі богів вирушає шукати землю для заснування нового царства. Перед нами розгортаються картини подорожі Енея та його ватаги. Вже перші рядки поеми уважному читачеві відкривають таємницю Енея – парубка моторного і завзятого козака. Напевно, це один з тих козаків, які після зруйнування Січі шукали, куди прикласти свої молоді сили. І автор пускає відчайдушну Енеєву ватагу в житейське море пригод. Все переплелося в творі – боги з Олімпу, земні мешканці, навіть представники потойбічного світу. Але своєрідність поеми в тому, що в усіх епізодах твору чітко простежується життя і побут українського народу.

Колоритним постає перед нами головний бог Олімпу – Зевес:

Зевес тоді кружляв сивуху

І оселедцем заїдав.

Заспокоюючи Венеру, він пророкує майбутнє Енею:

Еней збудує сильне царство

І заведе своє там панство…

На панщину весь світ погонить

Багацько хлопців там наплодить

І всім їм буде ватажок.

Гумористично змальовує автор побут карфагенців. Дідона – цариця Карфагену – моторна пані, чепурна. В її мові, поведінці проглядає тип української жінки. Ось як вона зустріла троянців:

Відкіль такі се гультіпаки?

Чи рибу з Дону везете?…

Автор широко використовує фольклор та етнографію. Детально описує вміння українців пригощати гостей, звеселяти їх. Троянцям у Карфагені подавали “куліш і кашу, локшину і з підливою індик”, а звеселяли іграми в “панаса”, “хрещика”, “ворона” тощо.

Зустрічається у поемі і натяк на чумакування: Латинові у подарунок з Криму троянці привезли сіль.

Одягнувши своїх героїв у національне вбрання, автор подає нам особливості українського костюму: жіночого і чоловічого, буденного і святкового. Наприклад, Дідона постає в спідниці і в “карсеті шовковому”, в запасці і червоних чоботях.

Картини вечорниць, похорону, поминок, ворожіння – це Україна епохи кінця XVIII – початку XIX століття.

Описується цікавий момент, коли троянці вчили латинську мову – вони визубрили підручник. Цим самим автор викриває схоластичну систему навчання.

Гумор і сатира в поемі переплітаються з героїкою. Подвиг побратимів, які своє життя віддали служінню вітчизні, заслуговує на повагу. Герої керуються принципом:

Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинність ісправлять.

Весь твір зачаровує читача мовним багатством, оптимістичним настроєм, молодецьким духом. Навіть трагічне автор уміло подає в гумористичному плані. І це не суперечить самій правді життя: трагічне і комічне завжди поряд.

Дякуючи “Енеїді”, ми потрапили в далеку від нас епоху, занурилися в колоритне українське життя і зрозуміли, що тільки здоровий дух народу, його гумор і відвага живили Котляревського вірою в краще майбуття. Не може безслідно зникнути народ з такою багатою мовою і культурою. Письменник довів, що українці – то народ, а українська мова – то не наріччя.

Картини народного побуту в поемі І. П. Котляревського “Енеїда”