Жили два брати - один бідний, інший багатий. Бідний день і ніч працював, а однаково вбогість із усіх кутів визирала. Діти його взимку на печі сиділи - не у що було їх одягти й взути. Суху кірку сльозами змочували.
Іде якось бідний брат пізньої восени повз клуню багатого брата.
Чує - у клуні молотять. Заглянув у клуню, а там дев'ять незнайомих маленьких
Мужичков працюють у всю.
- Хто ви такі?- запитує бідний брат.
- Ми - щастя твого брата. Він спить, а ми за нього працюємо.
"Геть скільки у брата щастя, того-те він і багатий!"- думає бідняк. Запитує у мужичков:
- А є чи у мене щастя? Та де знайти його?
- Твоє щастя на березі озера під старою колодою спить - відповідають мужики.- Зламай гілку горобини, хльосни його тою гілкою три рази й скажи: "Ти усе спиш, а у мене діти з голоду помирають!"Ранком пішов бідний брат своє щастя шукати. Так і є: на березі під порохнявою колодою спить маленький мужик у червоній сорочці. Відламав бідняк гілку з горобини, ударив мужичка три рази й говорить:
- Ти усе спиш, а мої діти з голоду помирають! Протер мужик ока кулаками, позіхнув і сів.
- Що тобі треба?- запитує.
- Допоможи мені чим-небудь, - просить бідняк. Порився мужик у кишенях і дістав золоту монетку.
- Ось тобі монетка. Варто перекинути її з долоні на долоню - і з'явиться у тебе ще така ж монетка. Скільки раз перекинеш, стільки й золотих монет буде.
Зрадів бідняк, подякував мужичка у червоній сорочці - і пішов додому.
Став перекидати монету з долоні на долоню - виросла на столі купка золота. А на золото - відома справа - усього можна купити. Та став бідняк жити не тужити.
Завидно стало багатієві. Прийшов він до бідного брата й запитує:
- Як це ти, братик, зумів з убогості вибратися?
А бідний брат був добрий і довірливий - усі й розповів багатієві. Та навіть золоту монетку показав. Загорілися очі у багатого брата, став він просити:
- Дай мені на час цю монетку, прагну новий будинок побудувати, гроші потрібні, Брат і віддав монетку. Набив багатій золота повні мішки, а монетку сховав на дно скрині. Пройшло часу небагато, чимало, у бідняка всі припаси скінчилися. Пішов він до багатого брата за монеткою.
- Віддай, брат, мою монетку! - говорить, - мені вона тепер потрібна. Багатій відповідає:
- Про яку монету ти тлумачиш? Я у тебе ніколи нічого не брав і брати не збираюся.
Та надавав бідному братові стусанів і прогнав знадвору.
Повернувся бідняк додому ні із чим, так згадав про своє щастя - про мужичке у червоній сорочці. Приходить на берег озера: а мужик на колишньому місці спить. Побрав бідняк гілку горобини, ударив нею мужичка й говорить:
- Ти спиш, а у мене лихо!
Та розповів усе мужичку. Розсердився він на бідняка.
- Навіщо ж ти, роззява, віддав монетку? Ну так добре, цього разу я тобі допоможу, а більше не приходь.
Дав мужик бідному братові полотняну скатертину.
- Як розстелиш цю скатертину, - говорить, - з'явиться на ній їжа, про який ти у житті не мріяв. Тільки дивися, скатертина нікому не віддавай. Прийшов бідняк додому, розстелив скатертину:
- Ну, дружина й дитинки, чого б ви прагли поїсти? Говорите - усе буде. Дружина сказала:
- Зараз би каші з маслом поїсти!
Тільки проговорила це - з'явився на столі горщик з кашею, каша масляна, розсипчаста. Наїлися вони самі й сусідів досита нагодували. Дійшов до багатого брата слух про чудесну скатертину й прийшов він до брата.
- Чув я, що у тебе скатертина надзвичайна завелася. Захотілося отут біднякові перед багатієм похвастатися.
Розстелив він скатертина й говорить:
- Ніколи ти, брат, у мене не пригощався. А тепер, бачиш, можу попотчевать тебе всім, чого тільки побажаєш.
- Прагну гусака смаженого й барило заморського вина солодкого!- говорить багатій.
Тільки сказав - і з'явилося на столі блюдо зі смаженим гусаком і барило провина.
Сіли брати за стіл. Багатий брат сам не п'є, а всі бідному підливає так підливає.
Захмелів бідняк. Весело йому стало. Навіть братові своєму жадібному, у якого снігу взимку не випросиш, радіє. А багатієві тільки цього й треба:
- Дай-но мені, братуха, свою скатертину. У мене адже завтра іменини, хотілося б гостей на славу почастувати.
Отут би біднякові й згадати про свою монетку, так де там!
- Бери скатертину!- говорить він. - Я не жадібний, а скатертини не убуде. Схопив багатій скатертина й відніс додому. Скликав попів так купців, багатіїв різних. Вирішився й бідний брат поздоровити багатого брата, хоч раніше ніколи у свята до нього не змів заглядати. Але тепер адже інша справа: з його скатертини
Усі ці багаті гості будуть пригощатися. Не встигнув він через поріг переступити й привітатися, як брат закричав:
- Ти куди лізеш? Не бачиш, які люди отут сидять?! Знеславити мене прагнеш?
Повернувся бідняк додому, від образи ледве не плаче. Пройшло кілька днів, а брат усе не несе скатертина. Ні крихти не залишилося у будинку бідного брата. Що робити? Довелося знову до мужичку у червоній сорочці йти. Прийшов, розбудив мужичка - своє щастя. Той не на жарт розсердився.
Монетку я тобі дав, скатертина дав - жити б тобі не тужити, а ти всі мене турбуєш! Видне, розуму тобі не вистачає.
Прийшло щось на розум мужичку, повеселів він, підморгнув і сказав:
- Прагнеш, я тобі розуму додам? Побери ось цю торбу, повісь її через плече, стукни по ній ось цією паличкою й скажи: "Торба, дай розуму!" Бідняк так і зробив. Тільки сказав: "Торба, дай розуму!", як з торби вискочили сім мужичков і давай його ціпками бити! Заблагав бідняк:
- Пошкодуй, голубчик! Скажи, щоб перестали! Почекав небагато мужик у червоній сорочці, потім сказав:
- Торба, вистачить розуму!
Та семеро мужичков негайно у торбу забралися.
- Ну, набрався розуму? Знаєш, що далі робити?
- Знаю! - сказав бідняк.
Пішов він додому й по дорозі зустрів багатого брата.
Побачив той суму - а сума була гарна, з телячої шкіри - і говорить:
- Що це за сум у тебе, братик?
- ПРО, у цій торбі розум усього світла захований. Тепер я буду самою розумною людиною на світі!
Загорілися очі у багатого брата: "Мабуть, непогано бути самим розумним. Та пошана, і повага, а головне, з розумом можна ще багатше стати". Говорить він братові:
- Не чи даси, братуха, мені суму цю ненадовго. Бідний брат відповідає:
- Побери, мабуть. Як прийдеш додому, стукни по торбі ось цією паличкою й скажи: "Торба, дай розуму!" Ось і одержиш розуму.
Розійшлися брати по будинках. А у бідного брата дружина саме баню перетопила, пішов він паритися.
Небагато часу пройшло, біжить дружина багатого брата й з порога кричить:
- Де хазяїн?
- Що трапилося? - запитує дружина бідняка.
- Твій чоловік дав моєму хазяїнові якусь прокляту торбу! Вискочили з торби сім мужиків і дубасять чоловіка ціпками. Уб'ють адже!
Побігли жінки до лазні, кличуть бідного брата. А той їм з лазні кричить:
- Я ще парюся! Не лихо, нехай брат розуму набирається. Помився бідняк, не поспішаючи одягся й пішов до багатого брата. Уже бачили чує лемент:
- Ой-Ой, братики, голубчики! Відпустите! Пошкодуйте! Тільки бідняк переступив поріг, як багатий брат заблагав:
- Братуха, рідний, виручай! Вели їм перестати!
- Зараз довідаємося, - говорить бідний брат, - чи набрався ти розуму.
А мужички з торби усе продовжують бити багатія. Той уже зміркував, навіщо брат йому цю торбу дав, але до того був жадібний, що ніяк не прагне віддавати золоту монетку й скатертина: може, брат і так його пошкодує. А бідняк преспокійно сидить на крамниці й присуджує:
- Ні, не набрався ти розуму. Нехай небагато додадуть. Не витримав багатій, кричить дружині:
- Дружина, дістань із дна скрині золоту монету! А про скатертину поки мовчить.
Принесла дружина монетку, віддала біднякові. А бідняк усе сидить, чекає. Довелося дружині багатія й скатертина дістати. Тільки після цього бідняк сказав:
- Торба, вистачить розуму!
Семеро мужичков миттю прошмигнули у торбу. Побрав бідняк монету, скатертину й суму, а на прощання сказав:
- Ти був хитрий, а розуму тобі не діставало. Тепер набрався розуму, тільки дивися, не розгуби розум-те! - Та пішов.
А багатого брата після цього всією сім'єю троє доби у лазні парили, розтирали. Ледве живий залишився.