Зібралися якось узимку сільські мужики артіллю, розв'язали у місто за товарами з'їздити. Розв'язали й поїхали. Цілий день із ранку до вечора їхали. А місто-те неблизько. До вечора доїхали до якогось села незнайомої. - Отут, братики, ночувати треба. А ранком далі рушимо. Заїхали на постоялий двір, коней розпрягли, говорять: - А сани-те

Жили-Минулого чоловік і дружина, у них було семеро дітей. Одного разу чоловік і говорить дружині:

- Давай продамо козу й купимо дітям хоча б ситцю на нові сорочки.

- чи Багато ми одержимо, якщо козу продамо? Усього три рублі, а від цього й не розбагатіємо,

Стали тугодумовци човен шити. Літо наближається, рибу ловити треба. Майструють на сараї. Ось і готовий човен. Давай випробовувати, скільки людей вона витримає. Сіли десять людей - витримує, двадцять - витримала. Дев'яносто - теж витримала. Дев'яносто дев'ять людей забралося у човен - усіх витримала! Прийшов ще один

Жили старий так баба. Було у них двоє дітей - син і дочка. Та виросли вони такі гарні, що ні у пісні проспівати, ні у казці сказати. Старий з бабою зовсім зостарилися, почувають, що смерть близько. Карають вони своїм дітям:

- Живете, діти, дружно, не кривдьте один одного!

Поховали брат із сестрою батьків і залишилися вдвох,

Жили два брати - один бідний, інший багатий. Бідний день і ніч працював, а однаково вбогість із усіх кутів визирала. Діти його взимку на печі сиділи - не у що було їх одягти й взути. Суху кірку сльозами змочували.

Іде якось бідний брат пізньої восени повз клуню багатого брата.

Чує - у клуні

Жили за старих часів чоловік і дружина. Прожили вони життя у любові й згоді, але скривдила їхня доля: не було у них дітей. Одного разу говорить дружина чоловікові:

- Ми тепер старі сталі, сил мало залишилося. Треба нам кого-небудь замість сина у будинок побрати. Став би він нас годувати у старості.

Відправився чоловік сина шукати. Іде по лісовій стежці, дивиться - назустріч

Були раніше старий так баба, жили вдвох і минулого дуже бідні. Не було у них ні худобини, ні іншого добра. Старий ходив працювати до багатих людей, але додому нічого не приносив.

Якось раз почули старий з бабою, що цар улаштовує великий бенкет і кличе всі: багатих і бідних. Старий теж зазбирався. Але як піти до царя без подарунка!

Та придумав:

Жили колись за старих часів чоловік із дружиною й дочкою. Одного разу згубилася у них у лісі чорна вівця. Відправилися мати з батьком її шукати, а дочка вдома залишили. Розійшлися у різні сторони, ідуть по лісу й кличуть вівцю. Раптом назустріч дружині - Сюоятар. Говорить:

- Плюнь у мої піхви, обійди навколо мене

Жила у старожитні часи одна вдова. Та було у неї три дочки. Пішли якось дівчини у ліс. Ходять сестриці по лісу, ягоди збирають і меж собою розмовляють.

- Якби царевич побрав мене заміж, - говорить старша сестра, - я б приготувала із трьох ячмінних зерен їду для цілого війська.

- А я із трьох лляних волокон виткала б для всього війська одяг, - говорить

Жили-Минулого чоловік і дружина. Чоловіка кликали Хомой. Хоме усе здається, що дружині будинку легко управлятися з господарством, у теплі так під дахом. А він цілими днями те оре, то дрова рубає. Говорить він дружині:

- Ось що, дружина, мабуть-но тепер ти орати,