Жили дві людини. Одного кликали Саокае, іншого - Пеалоу. Пеалоу був спокушений у науках чарівництва й часто за допомогою своїх пізнань привласнював чуже добро.
Одного разу пішов Саокае полювати й убив баклана. Побачив Пеалоу, що Саокае повернувся з видобутком, і захотілося йому баклана відняти. Думав він, думав і розв'язав так:
- Якщо Саокае не догадається із мною поділитися, я його засуджу. Розділив баклана Саокае, частина зварив, частина зажарив, усе сам з'їв, про Пеалоу й не згадав. Пішов Пеалоу до судді й говорить:
- Коли мій батько важко занедужав, він попередив мене, що у наступному своєму народженні він буде бакланом. Сьогодні Саокае вбив і з'їв мого батька. Нехай він мені тепер пеню платить.
Саокае заявив судді:
- А мої батьки попередили мене, що у наступному народженні вони рибами стануть, як і всі мої предки. Тому я винищую звірів і птахів, які харчуються рибою. А якщо подібні звірі й птаха у минулих народженнях були людьми й нащадків залишили, нехай ці нащадки платять мені пеню за вбивство моїх родичів.
Суддя не знав, як розібратися у такій складній справі, і повів сперечальників
До короля. Пеалоу, розуміючи, що справа його програне, розповів усе королеві й наостанку заявив:
- Саокае вбив нетутешнього баклана. Цей баклан залетів здалеку. Так буде це прийняте у увагу.
Король запитав:
- А твій батько - баклан, що проживає у наших краях, чим харчується? чи Їсть він крабів, равликів або рибу?
- Він їсть рибу.
- Якщо так, - сказав король, - те Саокае прав, і твій батько дійсно винищує його предків.
Та король оголосив, що Пеалоу повинен стати рабом Саокае.