КАЛЬВІНО, Італо

(1923 – 1985)

КАЛЬВІНО, Італо (Calvino, Italo – 15.10.1923, Сантьяго-де-лас-Beгac, Куба – 19.09.1985, Сієна, Італія)- італійський письменник.

Народився 15 жовтня 1923 р. у м. Сантьяго-де-лас-Вегас (Куба) у родині італійців-агрономів, спеціалістів із тропічної рослинності, Маріо Кальвіно та Евеліни Мамеллі. Освіту здобув в Італії, у Сан-Ремо, куди родина повернулась у 1925 р. На початку Другої світової війни був мобілізований, у 1940 р. брав участь в окупації Французької Рів’єри. З 1942 р. вивчав агрономію в Туринському університеті, де його батько був професором. З 1943 p., після окупації країни фашистами, брав активну участь в русі італійського Опору, у 1944 p. Kальвіно навіть вступив у комуністичну партію. Після закінчення війни у 1945 р. отримав вчену ступінь з англійської літератури в Туринському університеті і звернувся до літературної творчості.

Перші твори Kальвіно написані під впливом неореалістичної естетики – повість “Стежка павучих гнізд” (“II sentiero dei nidi di ragno”, 1947), збірка новел “Останнім прилітає крук” (“L’ultimo viene il corvo”, 1949) – і присвячені змалюванню буднів та героїчної боротьби з нацистами італійських партизанів. Головну увагу при цьому Kальвіно зосереджує на морально-етичних проблемах виховання патріотичної свідомості учасників руху Опору, простих італійців. Уже в цих творах прослідковується потяг тяжіння Kальвіно до казково-фантастичної,

алегорично-філософської інтерпретації дійсності, яка стане провідною у його творчості.

З кінця 40-х років Kальвіно співпрацював з рядом італійських газет, у 1950 р. займає посаду редактора у видавництві “Ейнауді”, у серпні 1957 р. вийшов з комуністичної партії у зв’язку з тим, що “протиріччя між ним та партійним керівництвом заважають йому брати участь у будь-якій формі політичного життя”. У 50-х pp. Kальвіно написав ряд творів, у яких звернувся до гостроактуальних проблем італійської дійсності. У повістях “Будівельна афера” (“Una speculazione edilizia”, 1957), “Хмара смогу” (1958) відображено бурхливу індустріалізацію в Італії повоєнних років, що сприймається крізь свідомість інтелігента, для котрого хмара смогу стає символом небезпечних антиестетичних і антигуманних тенденцій сучасного суспільства.

Водночас із початком 50-х pp. у творчості Kальвіно намітився відхід від принципів неореалізму. Натомість посилився потяг до алегорично-філософських узагальнень, поєднаних з елементами фантастики та інтелектуальної сатири: філософсько-алегорична романна трилогія “Наші предки”. У романах цієї трилогії “Розполовинений віконт” (“II visconte dimezzato”, 1952), “Барон на дереві” (“II barone rampante”, 1957), “Неіснуючий лицар” (“II cavaliere inesistente”, 1959) на матеріалі сатирико-фантастичної інтерпретації історії Kальвіно ставить ряд гострих етичних проблем сучасності. Це, зокрема, проблеми добра та зла, роздвоєння особистості між моральними полюсами, сенс історичного розвитку, доля соціального прогресу, проблема та суть моральних зобов’язань, проблема відчуженості людини від суспільства тощо. У такому ж філософсько-фантастичному з елементами інтелектуальної сатири аспекті написані й збірки оповідань Kальвіно.

“Космікомічні оповідання” (“Le cosmicomiche”, 1965), “Нульовий момент”(“Ті con zero”, 1967), у яких йдеться про космогонічні процеси, пов’язані з виникненням планет, розвитком Всесвіту, людської цивілізації. У циклі гумористичних оповідань-притч “Марковальдо” (1963) Kальвіно змальовує долю простої людини у сучасному суспільстві.

У 1962 p. Kальвіно одружився з перекладачкою Естер Джудіт Зінгер. З 1967 р. і майже до кінця життя він із родиною мешкав у Парижі, де захопився науковими розробками в галузях структуралізму та семантики. Інтелектуально-філософська інтерпретація семіотичної теорії знаків, символів, кодів відобразилася в романах “Таверна перехрещених доль” (“II castello dei destini incrociati”, 1969), “Невидимі міста” (“Le citta invisibili”, 1972), “Якщо мандрівець однієї зимової ночі…” (“Se una none d’inverno un viaggiatore…”, 1979), “Паломар” (1983). До збірки “Під ягуаровим сонцем” (“Sotto il sole giaguaro”, 1986) повинні були увійти розповіді про органи чуттєвого сприйняття людини, але К. встиг написати лише про три з них: смакові, слухові, нюхові. Посмертна збірка з п’яти автобіографічних есе “Шлях до Сан-Джованні” вийшла друком у 1993 р.

У 1975 р. Американська академія обрала Kальвіно своїм почесним членом. Письменник часто виступав з лекціями у Франції та США, останні роки життя провів у Римі. У квітні 1985 p. K. здійснив мандрівку в Аргентину, підготував цикл лекцій, з якими збирався виступити в Гарварді, що у США. Ця книга під назвою “Шість нотаток на наступне тисячоліття” була видана посмертно в 1987 р. На початку вересня 1985 p. Kальвіно брав участь у конгресі з питань фантастичної літератури, звідки 6 вересня його забрали у лікарню італійського містечку Сієна. Там Kальвіно і помер від крововиливу 19 вересня 1985 р.

Українською мовою окремі твори Kальвіно переклали А. Перепадя, О. Помаранська та ін.

В. Назарець

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
КАЛЬВІНО, Італо