“Його віршів чарівна насолода пройде століть заздру далечінь…”


” Переможцеві-Учневі від переможеного вчителя” – ці слова стали крилатими. Їх знають усе: коли юний Пушкін написав свою першу поему “Руслан і Людмила”, знаменитий у той час поет В. А. Жуковський подарував йому свій портрет, супроводивши його цим мужнім написом. Жуковський розумів, що в російську літературу прийшов талант новий, надзвичайний, котрий, подібно сонцю, своїм генієм освітить її на століття. І дійсно, з того дня російська Мова, література й культура взяли такий розбіг, що тепер вірніше буде сказати: не мову Пушкіна дожила до наших днів, а більше того, це ми – і тим нам варто пишатися! – продовжуємо говорити, думати мовою, дарованому Росії її великим поетом.

Але й геній Пушкіна виник не раптом, а на грунті, уготованной йому історією. І Пушкін мав своїх російських учителів, своїх попередників, коли російська література на рубежі XVIII і XIX століть, немов прокинувшись зі сну, зробила стрімкий стрибок у Майбутнє. Саме з Жуковського й Батюшкова почалася тоді нова школа в поезії, що дозволила їм, по образному вислові, “покинути стародавнє право ламати зміст, рубати слова для міри й низати напівбагаті рими”, покинути заради того, щоб виявити читачеві російська мова в його щирій співучості, звучності й музиці вірша. Якщо Жуковський був першим, хто висі в нашу літературу романтичний початок, зосереджуючи на внутрішньому світі людини,


то Батюшков з’явився прямій його протилежністю – у своїй класичній ясності, визначеності, добірності ставши першим з російських поетів, для яких сама художність була як би переважним елементом добутку. Дивно влучно сказав про їх Гоголь: “Два різнорідні поети внесли раптом два різнорідні початки в нашу поезію; із двох початків умить утворилося третє: з’явився Пушкіна. У ньому середина”.

Василь Андрійович Жуковський був одним з образованнейших людей свого часу, що дозволило йому, маючи незрівнянний дарунок перекладача, зробити доступними для російського читача багато кращих зразків німецької й англійської поезії, що в той час мало особливе значення, тому що до нього в російській літературі переважала одна лише література французька. Жуковський перекладав Шиллера, Уланда, Байрона й багатьох інших поетів. Однак він не обмежувався цим: він набагато розширив границі своєї діяльності, перекладаючи “Одиссею” – епічну поему великого поета Древньої Греції Гомера, східні поеми “Наль і Дамаянти” (Індія) і “Рустем і Зораб” (Персія) і інші добутки. Таким чином, перекладацька діяльність Жуковського зіграла в історії літератури величезну роль. Недарма Пушкін називав його “генієм перекладу”, відзначав, що “ніхто не мав і не буде мати складу, рівного в могутності й розмаїтості складу його”.

Одним з поетичних добутків, що запам’ятовуються, Жуковського є “Ундина”, оригінал якої належить порівняно забутому німецькому письменникові Ламотт-Фуку.

Ундина – це морська діва, це хвиля, що перетворюється в людину, але знаходить реальне земне існування, душу, якщо, як говорить стародавній переказ, її хто-небудь полюбить. Так народжується ніжної душі людин, вірний, люблячий – Ундина, образ, що нагадує шекспірівських Дездемону й Джульетту. Драматична Історія любові її й лицаря Гульбранда, фатальна роль гордовитої Бертальды, шалені зусилля стихій, з яких вийшла Ундина, щоб стати людиною, приводять до трагічної розв’язки…

Немає потреби переказувати “Ундину”. Прозорі й чисті вірші Жуковського самі поведуть нас від однієї події до іншого: ледь вчитаєшся в спочатку трохи незвичне, неквапливе оповідання, як від нього вже важко відірватися. Художник прагнув розкрити ідеальні образи героїв, і хоча казка містить, як їй і покладено, елементи таємничого й фантастичного, але є тут мотиви й сьогодні звучні реалістично й переконливо. Не в знатності й багатстві бачить поет достоїнство людини. Гордовита Бертальда, довідавшись, що вона насправді не дочка герцога й герцогині, а бедного старого рибалку і його дружин, відмовляється від… рідних батька й матері. А от для Ундини знатність ніякого значення не мала, і вона вважала, що ощасливить Бертальду тим, що знайшла її теперішніх батьків. Але мало цього, Жуковський показує, як його герої йдуть із гордовитого “імперського міста”, ідуть назавжди. Це говорить багато про що, про широкому, близькому нам погляді художника на життя, що він виразив в “Ундині”, опублікованої як “стародавня повість із Ламотт-Фуку у віршах Жуковського”, тобто у вільному, вільному перекладі поета.

Один з віршів Пушкіна, присвячене Жуковському, говорить:

Його віршів чарівна насолода

Пройде століть заздру далечінь…

Пройшли року, десятиліття, минув століття… І звучать як і раніше прекрасні вірші Жуковського: “Співак у стані російських воїнів”, “Кубок”, “Рукавичка”, Казки, балади й легенди поета. Не забута й “Ундина” – прекрасного, виконаного гуманізму повість, що поряд з багатьма й багатьма своїми добутками подарував російському читачеві Василь Андрійович Жуковський.

Нові



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Його віршів чарівна насолода пройде століть заздру далечінь…”

Categories: Нові твори

Links