ІХАРА САЙКАКУ


(1642 – 1693)

ІХАРА САЙКАКУ (автонім: Хіраяма Того, 1642 – 1693) – японський письменник.

Іхара Сайкаку – один із псевдонімів визнаного класика японської міської літератури періоду пізнього середньовіччя. Достовірних фактів про його життя не збереглося. Окремі дані, що стосуються біографії Іхара Сайкаку, дійшли до нас у записах деяких його сучасників та нащадків. Із цих записів стає відомо, що Іхара Сайкаку народився у місті Осака, яке називали “рисовим ринком Японії”, у сім’ї заможного купця. Перспектива продовжити батьківську справу не надто захоплювала юнака, тому він спробував знайти себе у літературі. Відомо, що свою літературну кар’єру Іхара Сайкаку розпочав як поет і на цих теренах досяг неабияких успіхів: за свій незвичайний хист поетичної імпровізації він увійшов в історію середньовічної японської поезії як “майстер двадцяти тисяч рядків”. Як поет, Іхара Сайкаку “спеціалізувався” переважно в жанрі “рента” (“нанизані строфи”). Поезія у жанрі рента створювалася шляхом імпровізації – гри, у якій брали участь, як правило, три поети. Перший із них створював початкову строфу (строфа хайку: 5-7-5 складів), другий – наступну із двох 7-складових рядків – і в результаті виходила танка. Третій учасник знову складав трирядкову строфу, аналогічну першій, і т. д. Наслідком подібних імпровізацій були великі


за обсягом вірші (від 100 до 1000 строф). Основною темою ренга була пейзажна лірика, окремий її напрям утворювала лірика жартівливого змісту, неперевершеним майстром якої і став Іхара Сайкаку. Проте найбільшої слави він зажив усе ж не як поет, а як прозаїк. До прози Іхара Сайкаку звернувся в останнє десятиліття свого життя. За деякими даними, переорієнтація в літературних смаках значною мірою була спричинена низкою драматичних подій в особистому житті, Іхара Сайкаку залишив рідну оселю і вирушив у мандри країною, під час яких, як він зізнався, “де тільки міг, збирав зерна, з яких проростають історії”, – казки, перекази, легенди різних куточків країни. Зібраний під час мандрів життєвий матеріал і склав основу прозового спадку письменника.

Розквіт прози Іхара Сайкаку припав на добу стрімкого розквіту в Японії міської цивілізації та міської культури. В історію японської літератури Іхара Сайкаку увійшов як прозаїк, котрий одним із перших відтворив реалії життя сучасного міста, побаченого очима його типового мешканця: ремісника, торговця тощо. У жанровому аспекті проза Іхара Сайкаку спирається на традиції жанру канадзосі (розважально-дидактичні оповідання), який наприкінці XVII ст. трансформувався у жанр укійодзосі (“оповідання про марнославство світу”), де домінували новели та повісті побутового, часто – еротичного, змісту, який був своєрідним “східним еквівалентом” західноєвропейської новели епохи Відродження Іхара Сайкаку вважається основоположником трьох тематичних напрямів цього жанру: косьокумоно (новели про кохання та любовні розваги), букемоно (новели про життя самураїв) і тьонінмоно (новели про життя міщан).

Перший тематичний напрям – косьокумоно – у прозовому спадку Іхара Сайкаку представлений рядом об’єднаних у цикли новел: “Історія любовних пригод самотнього чоловіка”(“Косьоку іті-дайотоко”, 1682), “Історія любовних пригод самотньої жінки” (“Косьоку ітідай онна”, 1686), “П’ятеро закоханих жінок” (“Косьоку гонін онна”, 1686). В “Історії любовних пригод самотнього чоловіка”, яка започаткувала серію знаменитих “повістей про кохання”, створених Іхара Сайкаку, змальовані яскраві картини життя “веселих кварталів” японських міст Осака та Кіото. Головний герой твору – син багатого купця і гетери, юнак Йоноске перетворює своє життя на суцільні любовні пригоди. Розгніваний батько позбавляє його спадку, але й це не зупиняє молодого шукача розваг. Досягши 54 років, Йоноске, як повідомляє Іхара Сайкаку, спізнав кохання 3742 жінок і 725 юнаків. Після смерті батька він таки успадковує його багатство, але з роками, втративши колишню юнацьку привабливість, Йоноске (усупереч середньовічним моральним уявленням, що вимагали в такому випадку спокутувати молитвами та доброчесним життям гріхи юності) на купленому кораблі вирушає на пошуки легендарного Острова Жінок, своєрідного еротичного раю, де сподівається доживати так само, як він це робив у найкращі роки своєї юності. Образ головного героя значною мірою умовний, сповнений гротеску й іронії, які, з одного боку, кидають виклик пуританській середньовічній моралі, а, з іншого боку, до певної міри пародіюють сюжет відомого твору Мурасакі Сікібу (X-XI ст.) “Гендзі моногатарі”.

В “Історії любовних пригод самотньої жінки” йдеться про життєву долю красуні-гетери, котра, торгуючи своїм тілом, намагається посісти гідне місце у житті. Попри зневажливе ставлення до її заняття з боку навколишніх, ця жінка незмінно зберігає почуття власної гідності, прагнення бути вільною та незалежною. Але закони суспільства, в якому вона живе, нівечать її життя і після багатьох “злетів” та “падінь”, досягнувши літнього віку, вона опускається на дно суспільства.

У циклі новел “П’ятеро закоханих жінок” Іхара Сайкаку розкриває трагічне становище жінок, котрі намагаються протистояти диктату з боку чоловіків і виборюють право самим вершити свою долю. Усі новели циклу грунтуються на реальних подіях з тогочасного життя і в кожній із них йдеться про “незаконне” кохання, що перекреслює встановлені норми моралі і завершується трагічно – самогубством або публічною стратою жінки, котра зважилася кинути виклик суспільству.

Другий тематичний напрям – букемоно – започаткований у творчості Іхара Сайкаку циклами новел “Нотатки про передачу бойових мистецтв” (“Будо денрайкі”, 1687) та “Повісті про самурайський обов’язок” (“Букегірі моногатарі”, 1688), у яких йдеться про життя самураїв, їхні мораль та звичаї, про специфічний етикет цієї середньовічної військової касти.

До третього тематичного напряму прози Іхара Сайкаку – тьонінмоно – належать новелістичні цикли “Вічна скарбниця Японії” (“Ніхон ейтайгура”, 1688), “Заповітні думки про те, як краще прожити у цьому світі” (“Секен муне саньо”, 1692) та ін. Новели цієї групи адресовані мешканцям міста і є своєрідними підручниками життєвої мудрості. Тут подаються моральні та практичні настанови, якими повинен керуватися представник сучасної міської цивілізації, аби досягти успіху у житті. Ідеалом сучасного йому типу поведінки Іхара Сайкаку вважав прагматизм та раціоналізм; людина повинна прагнути в житті до добробуту, достатку, щастя.

Жанрове розмаїття прози Іхара Сайкаку не обмежується перерахованими творами. У його творчому спадку є також іронічна новелістична збірка “Двадцять нешанобливих дітей нашої країни” (“Хонтьо нідзю фуко”, 1686), яка пародіює китайську дидактичну книгу XIII ст. “Двадцять чотири приклади шанобливого ставлення дітей до своїх батьків”; збірка новел, у яких йдеться про судові непорозуміння “Розгляд справ у затінку сакури в нашій країні”(“Хонтьо оїн хідзі”, 1689); епістолярна збірка “Сувій старих листів” (“Йородзуно фумі хогу”, 1693), збірка новел казково-фантастичного змісту “Оповідання Сайкаку з усіх провінцій” (“Сайкаку сьококу бана-сі”, 1685) та ін.

Творчість Іхара Сайкаку сучасні дослідники ставлять в один ряд з такими визначними досягненнями західноєвропейської прози, як творчість Дж. Боккаччо, Дж. Чосера, Ф. Рабле, М. де Сервантеса. Попри різні художні манери всіх цих творчих індивідуальностей, попри відмінність у культурних традиціях країн, які вони представляли, усіх їх поєднує справжній гуманізм, життєрадісність, творча свобода, рішучість у прагненні зламати стереотипи середньовічного мислення та утвердити нові принципи художнього бачення світу.

В. Назарець



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ІХАРА САЙКАКУ

Categories: Біографії

Links