Іван Вишенський – мислитель, богослов, полеміст

Іван Вишенський Народився у м. Судова Вишня (Львівська область). Відомостей про цю постать залишилося небагато. Відомо, що жив на Галичині, Поділлі, на Волині (Луцьк, Острог). Наприкінці XVI століття, коли йому виповнилося 30-35 років, залишив Україну і став ченцем на Афоні (Греція). Іван – чернече ім’я цієї людини, Вишенський – бо родом із с. Вишня (свої Твори підписував “Іоанн, монах із Вишні”). Відомо, що у 1603-1605 рр. приїздив в Україну.

Останні роки життя провів самотньо у скиті серед лісу, зберігаючи обітницю мовчання. Письменник-полеміст. Залишив близько 17 творів (“Послання до всіх в лядській землі живущих”, “Викриття диявола-світодержця”, “Послання до князя Острозького” та ін.). Єдиний оприлюднений за життя письменника твір – “Послання до єпископів”, у якому було викрито неправедне життя церковної верхівки й українського та польського панства, висловлено співчуття до знедоленого народу. Творчість І. Вишенського є одним з найвидатніших явищ давньої української літератури. Він був найпрогресивнішим, найближчим до народу літературним і громадським діячем кінця XVI – початку XVII ст.

Основним у світогляді І. Вишенського є його глибокий демократизм, любов до простого народу, готовність завжди обстоювати його життєві інтереси. Сповнений гарячої симпатії до покріпаченого селянства, І. Вишенський з величезною силою висловив протест проти соціального поневолення.

Послідовність демократизму І. Вишенського проявилася в тому, що він не милував і православної церковної ієрархії. У своїх творах письменник проголошував ідею демократичної безпастирської церкви. На його думку, люди повинні бути рівними, в однаковій мірі мати право брати участь у справах церкви, на принципах рівності вирішувати навіть догматичні питання. Ця особливість світогляду Вишенського, виражена в його посланнях, дає підстави говорити про міжнародне значення Творчості видатного українського письменника.

Як полум’яний патріот своєї батьківщини, І. Вишенський виступав проти польсько-шляхетської експансії на Україну. Вірний син свого народу, він обстоював його культуру, мову, боровся за самобутність розвитку, викривав західноєвропейську схоластику. Письменник виступав за дружбу і братнє єднання російського і українського народів. Він усвідомлював, що ця дружба допоможе у боротьбі українського народу за свою національно-релігійну незалежність. Саме слово “православний” у нього тотожне слову “руський”.

На громадській діяльності і творчості І. Вишенського позначились і негативні риси його світогляду. Хіба не цими негативними рисами зумовлений той факт, що письменник замість практичної участі у безпосередній ідейно-політичній боротьбі на батьківщині обрав собі роль добровільного вигнанця, відлюдника, прирік себе на самотність, фізичні і моральні муки?

Для І. Вишенського, аскета, який перебував на далекому Афоні, літературна творчість була найкращим засобом захисту свого поневоленого народу. Свої твори він надсилав на Україну. Не випадково найбільш улюбленою формою його творів були послання – своєрідні відкриті листи, які в той час вважалися найопера-тивнішим жанром полемічної літератури. Перші з них написані ще до Брестської унії і спрямовані насамперед проти католицької церкви і проти того духовенства, що схиляється до католицизму. У дусі метафізичної філософії пояснює І. .Вишенський, шо таке правда і брехня. “Прелестию”, або брехнею, він називає віровчення католицької церкви, яке суперечить догматам православ’я: завданням католицької теологічної науки є перекручувати істину, а замість неї проповідувати брехню.

З гнівом письменник викриває дії, спрямовані на покатоличення українців. Католики примушують православних переходити на новий календар, розганяють православні богослужіння, не дають дзвонити в свята за старим календарем, поганять і закривають церкви. Кровожерні єзуїти в ім’я найсвятішого папи саджають у тюрми, б’ють, катують і вбивають самовідданих патріотів. В “Извещении кратком”1 І. Вишенський правдиво змалював картину жорстокого терору, до якого вдалися єзуїти та світська влада напередодні унії.

На початку 90-х років XVI ст. І.. Вишенський написав “Послання до всіх в лядській землі живущих”. У ньому письменник гостро нападає на духовенство й на світську владу і з їдкою сатирою показує їх життя. Автор викриває такі характерні риси польського панства, як пиха і чванливість. У своїй зарозумілості пани вважають себе вищими від самого Бога. Вони ведуть нечесне, паразитичне, розгульне життя. Творчість І. Вишенського і по сьогодні, не втратила ідейно-художнього, пізнавального значення. Його послання – це немеркнучі літературні документи давноминулої епохи, що розкривають напружену боротьбу українського народу за свої соціальні права і національну незалежність.

Іван Вишенський – мислитель, богослов, полеміст