Іван Багряний – один із найталановитіших із когорти письменнинів-емігрантів

До своєрідних здобутків українського художнього слова належать твори укра­їнських письменників, які з різних обставин змушені були покинути рідну краї­ну. Але й там, далеко від батьківщини, вони зберегли любов до неньки-України, плекаючи рідне слово. Калинова гілка з України сто літ цвіте в Бразилії, Канаді, Сполучених Штатах як продовження нашого роду. Українці оживили чужу зем­лю, відстояли себе по світах як нація і народ. Вони повсякчасно звертали свій погляд до матері-України, щоб не перервалася пуповина, яка єднала їх з отчою землею. Куди

б не закинув лютий життєвий вихор наших земляків, вони завжди пам’ятали, якого вони роду і де їхня батьківщина.

Іван Багряний – найвидатніший український письменник першої хвилі емі­грації з Радянського Союзу. “Стара” еміграція потрапила за кордон після рево­люції, після поразки у боротьбі з більшовиками, під час громадянської війни. Вона не знала, що таке тоталітарний режим, сталінські концтабори, єпецпере – селенські вагони. Коли останні вояки УПА покидали рідну землю, Івану Багря­ному, сину охтирського муляра Павла Лозов’яги, було 12 років, але він бачив і пережив дуже багато: бачив,

як більшовики вбили дядька, вояка УПА, як черво – ноармійці по-звірячому закатували старого діда-пасічника, як виїжджали з кра­їни кращі люди. Ате вся країна не могла емігрувати. Люди пристосовувалися до нового життя, молоді намагалися скористатися з можливості здобути освіту, зіп’ятися на ноги, знайти своє життєве покликання. Та передишка між репресі­ями скоро скінчилась.

Івану Багряному було двадцять п’ять років, коли розгорнувся на весь свій дия­вольський масштаб геноцид на Україні. За критику національної політики СРСР, за заклики до українців орієнтуватися у своєму культурному розвиткові на Євро­пу, а не на Москву, Багряного заарештували і засудили на п’ять років концтабо­рів. Арешт і засудження не паралізували вольової вдачі Івана Багряного. Він не став зляканою жертвою, а втік від своїх мучителів і переховувався між українця­ми, які жили на Далекому Сході.

Коли ж повернувся додому, його знов заарештували, допитували, страшно ка­тували, але він усе витримав, і система відступила, звільнила його під нагляд “за недостатністю матеріалів для повторного засудження”.

Усі свої поневіряння, нерівну боротьбу він пізніше опише у творах “Сад Гет – симанський” (прізвища мучителів подав без змін) і “Тигролови”.

З початком війни – нові випробування. Опинився на окупованій території. Тут він пише листівки, статті, бойові пісні і марші для УПА, але скоро розуміє, шо фашистське “визволення” – це новий геноцид українського народу. Скоро він пориває всі зв’язки з бандерівцями і емігрує до Словаччини, пізніше переїж­джає до Німеччини.

Після війни Іван Багряний веде активне творче і політичне життя: створює МУР, стає лідером УРДП.

Іван Багряний – один із найталановитіших українських письменників – емігрантів. Несхитною вірою в незнищеність життя, любов’ю до України були сповнені всі твори митця. Як і багато письменників, Іван Багряний починав свою творчість поезією. 1926 року він написав поему “Бумеранг”, у якій щиро, залю – блено говорив про Україну.

Лице в зеніт. Коса в цвітінь. Рожеві руки в моря синь. Заквітчана, усміхнена І мрійна над усіх вона.

Пливе Україна під сонцем, і світ дивується її красі й силі. Вона була плацдар­мом для всіх європейських воєн, об’єктом для всіх завойовників, бо лежить на межі двох світів. Але:

Не’дин там кораблі спалив, Не’дин там пальці посмалив.

Україна для поета – “земля титанів – “нетитанів”, земля веселих кобзарів”. Вона мала багато співців, але ніколи не мала і не потребувала своїх царів, вона не мала свого імені в світі, її доля була їй мачухою, але народжуються і вироста­ють її діти, і пливе вона із давно забутої пори в майбутнє, щоб розпочати “все з початку”.

Багато горя і нещасть пережила Україна. “Над пережитим, мов печатки, сто­ять хрести, лиснять могили…”, які є пам’ятниками минулих битв і слави. А зараз:

Вже не бряжчать мечі, як здавна, В лискучім., соняшнім пилу. В Путівлі-граді на вату Давно не плаче Ярославна.

Пил, порох укривають “плацдарм бойовиськ”. Не скоро тут знову забряжчать мечі, може, цього й зовсім ніколи не буде. Цей “край – дитина. І зветься той край Україна”, – пише поет.

Першим великим прозовим твором Івана Багряного був роман “Тигролови”. Мчить на Далекий Схід страшний потяг, вщерть наповнений в’язнями, які не ма­ють ні перед людьми, ні перед державою жодної вини. З вагона просто на ходу вистрибує молодий в’язень Григорій Многогрішний і потрапляє на розкішний острівець у тайзі, де вже багато років живуть українці. Вони зберегли свою мову, культуру, селам дали українські назви. Тут, у дикій тайзі, тоталітарна система не може понівечити душі вільних українців. Вони створили свій світ, наповнений чистотою і гармонією. Доля головного героя роману Григорія Многогрішного – це уособлення долі України.

Твір Івана Багряного “Сад Гетсиманський” було визнано “енциклопедією ра­дянської політв’язниці”. Він розповідає нам про життя політв’язнів, про страшні умови їхнього життя, коли в маленькій камері “мешкало” до кількох десятків лю­дей, про постійні допити та знущання, про прагнення працівників НКВС у будь – який спосіб зламати морально своїх жертв.

Не можна не згадати й поему І. Багряного “Аує Магіа”, яка вийшла друком 1929 року і мала сміливу присвяту: “Всім бунтарям і протестантам, всім, хто ро­дився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим і зборканим і своїй бідній ма­тері – крик свого серця присвячую”.

Надзвичайно цікава повість Багряного “Огненне коло”, яка має підзаголовок “Повість про трагедію під Бродами”, У цьому творі письменник з позицій загаль­нолюдської моралі намагається пізнати і оцінити такі категорії, як життя і смерть, війна і мир, добро і зло.

Іван Багряний прожив важке, сповнене небезпек, тривог і поневірянь життя. Але ніщо не могло зламати його віри в людину, справедливість і добро. Він зав­жди мріяв повернутися в Україну і зараз, у наш час, повертається на батьківщину своїми творами.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Іван Багряний – один із найталановитіших із когорти письменнинів-емігрантів