Побачив одного разу ворон Кутх на морському піску сплячого краба. Підійшов до нього, став будити:
- Агов, краб, прокинься! Покатай мене!
Краб відповідає:
- Не заважай мені спати! А Кутх не відходить:
- Досить спати! Вставай! Краб підняв голову, розправив клішні й сказав:
- Добре вуж, сідай! Покатаю тебе!
Піднявся Кутх на краба й поїхав на ньому по дну морському. А краб як помчиться - Кутх ледве не звалився з нього, закричав:
- Зупинися, а то впаду! Краб зупинився, Кутх зліз із нього й пішов по морському дну. А колом величезні водорості ізвиваються й безліч морських риб вертиться.
Ішов, ішов Кутх і підійшов до селища нерпичьего народу. Підбігли до нього нерпі-ниши на коротеньких ніжках-ластах, запитують:
- Хто ти? Звідки йдеш?
- Я Кутх, який може жити на землі, у повітрі й під водою! - відповідає Кутх. - Відведіть мене геть у той великий будинок!
Відвели його дитинчата у будинок старійшини. Будинок великий, світлий, стіни з тонкого льоду. Посередині підвішений світабоник, з боків нари. У куті на крижаному кріслі сидить вусатий хазяїн - передні ласти схожі на короткі руки, задні - на короткі ноги.
Запитує він:
- Навіщо прийшов, Кутихей?
- Подивитися, як живе твій нерпичий народ, - відповідає Кутх.
- Раніше ми краще жили, - говорить старійшина. - Тепер верхні жителі мережами так неводами всю рибу виловили. Нам є нема чого. Та й нас добувають - ледь устигаємо виростати.
Почастували жінки-нерпи Кутха найкращою їжею - свіжою рибою, різними рачками й морськими водоростями.
- Ситно я поїв, - говорить Кутх. - А про ваші нерпичьих лихах я розповім людям. Нехай вони побережуть рибу й для вас.
Послали жінки-нерпи Кутху постіль із морських водоростей, і він заснув... А ранком прокинувся у селищі моржевого народу.
Тепер перед Кутхом сидів у крижаному кріслі величезний старий морж із довгими білими іклами. Морж дивився на Кутха добрими очима.
Моржеве житло було таким же світлим, як і нерпичье, але набагато більше. З боків на нарах лежали ікласті моржі - родичка старого моржа.
- Шановний Кутихей, - сказав морж, - я вже знаю, навіщо ти прибув у наше підводне царство. Нам не дуже потрібна риба. На морському дні живуть дрібні рачки й молюски, яких ми їмо. Але погано моржевому народу від вогненних стріл, якими обсипають нас мисливці. Ми віддавна годуємо людей м'ясом і жиром. Хотілося б, щоб нас добували потроху, стільки, скільки потрібно для їжі й одягу.
Кутх сказав:
- Розповім людям про вашу велику турботу..
Нагодували Кутха моржихи, спати уклали, а ранком опинився Кутх у селищі китового народу.
У величезному будинку із прозорого льоду на кам'яній плиті лежав старійшина - синій кит. З боків на нарах із плит відпочивали інші кити. Старий кит сказав:
- Шановний Кутихей, мені відомо, навіщо ти подорожуєш у нашому підводному царстві. Та я скажу тобі, як ми жили і як живемо тепер. За давніх часів нас було безліч. Жили ми у всіх морях і океанах. Люди добували нас ручними гарпунами й списами на жир і м'ясо. З китових костей будували житла й виготовляли різні домашні речі. Мисливці добували стільки кити, що наше плем'я не зменшувалося. Але жадібність охопила людей, і вони порушили угоду з миром тварин. Тепер синіх китів залишилося зовсім мало. Якщо люди не зрозуміють нашому й свого лиха, то моря й океани залишаться без риби й звіра. Скажи про це жителям суши.
- Я неодмінно передам твоє прохання мисливцям і рибалкам, - обіцяв Кутх.
Жінки-Кити почастували Кутха морськими молюсками, уклали у постіль із морських водоростей, і він заснув міцним сном.
Коли ж Кутх прокинувся, то виявився на маленькому острові посередині безкрайнього моря. Оглядівся він навколо - землі ніде не видне. «Якщо я полечу по небу, - подумав Кутх, - те мої крила скоро утомляться, і я не доберуся до берега».
Кутх підійшов до води й крикнув:
- Агов, жителі моря - нерпи, лахтакй, моржі, кити! Допоможіть мені перебратися з острова на землю!
Отут з усіх боків до острова стали підпливати жителі моря й вибудувалися на морській гладі. Ближче до берега - нерпи, за ними - лахтакй, за лахтаками - моржі, за моржами - кити, за китами - знову моржі, лахтакй, нерпи. До самого обрію вибудувався великий живий міст, і по цьому мості Кутх перебрався на землю.
- Спасибі вам! - крикнув Кутх. - Я ніколи не забуду вашої доброти!
Ось так закінчилася морська подорож Кутха.