Король втратив дорогоцінний перстень. Довго він шукав, але перстень як у воду канув. Тоді король наказав возвестить усюди, що звіздаря, який допоможе знайти перстень, король збагатить на усе життя, голос глашатая й селянин по імені Гамбара, що означає - рак. Він не вмів не читати, не писати й був так бідний, що за душею у нього не було ні сольдо. "

У одного короля були три дочки: одна - чорноволоса, інша - руда, а третя - білява.

Старша була погануля, середня - не дуже гарна, а молодша - добра й собою гарна. Тому старші сестри їй заздрили. Було у короля три трони: один - білий, інший - червоний, а третій - чорний. Коли король

У Ниольских горах, де так рідко випадають дощі, де від жари камені розсипаються у пісок, а земля стає твердою, як камінь, ліпилися до схилів домішки маленького селища. Селяни у цім селищі жили бідно, хоч і працювали багато. Якби вони так трудилися де-небудь у долині, вони, мабуть, жили б розкошуючи.

Жив на світі король, і було у нього два сини-близнюка: Джовани й Антонио. Ніхто не знав, який з них з'явився на світло першим. При дворі хто думав так, хто отак, і король ніяк не міг розв'язати, кого ж зробити своїм спадкоємцем.

- Ось що, - сказав він нарешті синам. - Щоб усе було по справедливості, ступайте-но ви мандрувати по світлі так пошукайте собі ясний

Розповідають і переказують, що колись жив у Палермо принц, який похвалявся, що може усе світло переробити по-своєму. Та правда, у палаці його діялися дивовижні речі. Кінь він навчив їсти м'ясо, собака у нього жувала сіно, а осів танцював тарантелу, б'ючи по бубну копитом. Але найбільше пишався принц своїм котом. Десять учених у пишних перуках і чорних мантіях витратили

Жив колись у Флоренції молодий дворянин, по імені Гуалтьеро. Був він здоровий, гарний і не бідний, так що, як говориться, друзі за нього не тривожилися, а вороги йому заздрили. Однак, якби Гуалтьеро розповів про себе побільше, друзі засмутилися б, а вороги

У самого селища Кьяпацци, там, де кінчається його єдина вулиця, піднімається пагорб. На пагорбі коштує стародавній замок. Зараз від нього залишилися одні руїни й у його темних вежах гніздяться тільки сови так кажани. Жителі селища розповідають про цей замок дивні історії. Років сто тому назад, щодня рівно о дванадцятій годині відсувався іржавий

За давніх часів у Італії було так: що ні місто, то королівство, а що ні королівство, те й король.

Ось у одному такому місті вмер старий король і його корону надяг син.

Першою справою молодий король розв'язав оглянути свої володіння.

У супроводі першого міністра й головного радника він об'їхав на білому коні своя

Лежали поруч на кухонній полиці цегла й шматок воску. Цеглі так і покладалося тут перебувати-адже на ньому господарка точила ножі. Та гострі ж вони ставали після цього! А ось як віск потрапив на полицю, цього ніхто не знав. Давним-давно хтось поклав його там, та й забув.

Ночами, коли у кухні нікого не було, віск і цегла вели між собою довгі розмови.

Жила у одному селищі бідна селянка з дочкою. А біля них будинку був город, у якому росли салат, помідори, петрушка, кріп. Але найбільше дочка бідної селянки любила ласувати петрушкою. Щоранку забиралася у город, набирала повний фартух петрушки й потім за обідом усю її з'їдала.

А називається у наших місцях петрушка - преццемоло; тому дівчину й прозвали у селищі Преццемолина-Петрушечка.