Історизм і реалізм роману “Євгеній Онєгін”

У величезному залі все тремтіло,

Особливо велика увага при окресленні типів сучасного йому суспільства Пушкін приділяє таким факторам їхнього розвитку, як виховання, освіта. Він докладно розповідає, як Онєгін виховувався, що він читав, які джерела романтизму Ленского й т. д. Пушкін у своїх філософських поглядах був близький до просвітительства й надавав особливого значення вихованню людини, освіті, розвитку ідей, характеристиці вдач. Разом з тим в “Євгенію Онєгіні” немає й тіні просвітительського раціоналізму, абстрагованості, ідеалізації

в зображенні людини, що властивийо західноєвропейському реалізму XVIII в. Пушкіна дуже точний у відтворенні історичного вигляду епохи, у передачі тих або інших історичних, навіть економічних деталей. Маркс скористався однієї з них, помітивши: “У поемі Пушкіна батько героя ніяк не може зрозуміти, що товар – гроші. Але що гроші – товар, це росіяни зрозуміли вже давно…”.

Особистість самого Пушкіна особливо яскраво виявляється в знаменитих ліричних відступах роману. Ці ліричні відступи присвячені роздумам поета про життя, спогадам, літературним спорам, нарешті, оцінкам того, що він зображує

в романі. Пушкіна згадує в романі про цілий ряд осіб, чим-небудь поразивших його або являвшихся його друзями, діячами того часу,- Чаадаєві, Дельвиге, Баратинському, В’яземському, нагадуючи й про далекий і про недавнє минуле – Наполеоні, Руссо, Вольтері, Байроні й ін. Ліричні відступи, по суті, являють собою публіцистику роману, вони, однак, не затримують його вільного плину. Композиція “Євгенія Онєгіна” з його поступово, що розгортається дією, з біографічними й історичними екскурсами, зі строгою вмотивованістю подій, що відбуваються в ньому, створює основу композиції російського реалістичного роману XIX в.

Художня манера Пушкіна в “Євгенію Онєгіні” точність в описі, гармонійність частин, ясність мотивувань. 11ушкин не прибігає ні до яких навмисних ефектів, до чого любили прибігати романтики. Навіть у зображенні таких сцен, як дуель, немає й тіні мелодраматизму. Пушкіна не впадає й у чувст-иительность, властивому сентименталізму. Разом з тим надзвичайно різноманітні емоційні тони роману – від жалю до гніву, від добродушної посмішки до гіркої іронії й сатиричних інтонацій. Але переважний тон роману – смуток, світлий сум, говорячи словами самого автора.

Зображувати побут уважалося справою третьорядним у часи й класицизму й романтизму. Пушкіна щедро малює картини побуту й вдач, але все-таки побутовизм у нього не є переважним елементом зображення, як в “Мертвих душах” Гоголя.

У книзі про роман “Євгеній Онєгін” Н. Л. Бродський докладно розкриває воістину енциклопедичну насиченість пушкінського роману всілякими натяками, ремінісценціями й прямими вказівками на реальні історичні факти російського громадського життя в період з 1812 по 1825 р. Так, викладаючи суперечки Онєгіна з Ленским, Пушкін включає в роман “картину тих гарячих суперечок, які велися в Каменке, у декабристському середовищі, які він сам вів з найбільшими діячами суспільного руху…”.

Цим світлим сумом проникнуть роман. Вона не валить читача в розпач, не породжує безпросвітної нудьги, не відвертає його від життя. Як ні трагична, як ні сумно складаються долі героїв, роман виконаний віри в життя, у людину, і Майбутнє. Глибокий аналіз роману “Євгеній Онєгін” дав у своїх геніальних статтях про Пушкіна Бєлінський. “Онєгін” – найвищою мірою оригінальний і національно-російський добуток. Разом із сучасним йому геніальним утвором Грибоєдова “Горі від розуму” віршований роман Пушкіна поклав міцну підставу нової російської поезії, новій російській літературі…- писав великий критик. – Обоє ці добутки були школою, з якої вийшли й Лермонтов і Гоголь. Без “Онєгіна” був би неможливий “Герой Нашого часу”, так само як без “Онєгіна” і “Горі від розуму” не відчув би себе готовим на зображення російської дійсності, виконане такої глибини й істини”.

Бувало, Коли гримів мазурки грім,

Мазурка пролунала.

Тряслися, деренчали рами…

В X главі дана, по відкликанню В’яземського, “славна хроніка” виникнення руху декабристів, розкривається Історія змови декабристів з характеристикою як Північного, так і Південного суспільства. В X главі роману Пушкін виступив як перший історик руху декабристів. Реалізм роману “Євгеній Онєгін” виявився в універсальному зображенні людини, всіх сторін його внутрішнього миру, його інтелектуального, психологічного й морального життя. Громадське життя, соціальне середовище й внутрішній мир людини зображені й “Євгенії Онєгіні” у їхніх взаємних зв’язках і в дивно гармонійній пропорційності. Пушкіна передає психологічні переживання героїв роману, але без поглиблення в психологічний аналіз. У міру необхідності висвітлює він духовний мир своїх героїв, розумове життя епохи. Разом з тим Пушкін показує людину в розвитку, не статично, а в русі, у процесі його життя, і притім як продукт певного суспільного середовища, Як соціально обумовленої, конкретно-історичної людини.

Всі попередні досягнення пушкінського вірша синтезовані в незвичайно багатій строфіці, ритміці й мелодиці віршованого роману Пушкіна. Поет винаходить для “Євгенія Онєгіна” спеціальну строфу, що складається з 14 віршів, що римуються за певною схемою. Але прийнята Пушкіним композиція строф не заважає нескінченній розмаїтості оригінальних рим і ритмічних варіацій чотиристопного ямба, яким написаний роман


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Історизм і реалізм роману “Євгеній Онєгін”