Історія у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”


У романі ” Війна і мир” Л. М. Толстой з’являється перед читачем не тільки як геніальний письменник, але і як філософ і історик. Письменник створює власну філософію історії. Викладу поглядів Толстого присвячені багато сторінок книги. Більше того, друга частина епілогу, що завершує роман, являє собою історико-філософський трактат, світоглядний підсумок багаторічних пошуків і міркувань автора на задану тему. “Війна і мир” – не просто роман історичний, але також роман про Історію. Вона – діє, і її дії мають безпосередній вплив на долі усіх без винятку героїв.

Вона – не тло або атрибут сюжету. Історія – те головне, що визначає плавність або стрімкість його руху. Згадаємо заключну фразу роману: “…У цей час… необхідно відмовитися від усвідомлення свободи, і визнати залежність, що відчувається не нами”, – і тут Толстой ставить крапку. Толстой відмовляє всякій особистості у волі. Усяке існування є існування по необхідності. Усяка історична подія є результат несвідомої, “ройової” дії природних історичних сил. Людині відмовлено в ролі суб’єкта суспільного руху. “Предмет історії – є життя народів і людства”, – пише Толстой, відводячи їй, історії, місце діючого суб’єкта і персонажа. Її закони об’єктивні і незалежні від волі і вчинків людей. Особистість може мало. Мудрість Кутузова, як і мудрість


Платона Каратаєва, складається в несвідомій покірності манливої їхньої життєвої стихії. Історія, на думку письменника, діє у світі як природна сила. Її закони, подібно законам фізичним або хімічним, існують незалежно від бажань, волі і свідомості тисяч і мільйонів людей.

Саме тому, вважає Толстой, неможливо пояснити що-небудь в історії, виходячи із цих бажань і волі. Усякий суспільний катаклізм, усяка історична подія є результатом дії безособового не духовного персонажа, чимсь, втім, що нагадує Щедринське “Воно” із “Історії одного міста”. От як Толстой оцінює роль особистості в історії: “Історична особистість суть ярлик, що історія вішає на ту або іншу подію”. І логіка цих міркувань така, що в остаточному підсумку з історії зникає не тільки поняття волі, але й Богу у якості морального її початку. На сторінках роману вона виступає як абсолютна, безособова, байдужа сила, що змелює в порошок людські життя.

Усяка особиста активність не результативна і драматична. Немов у древнім прислів’ї про долю, що тягне покірних, а непокірливих тягне, вона розпоряджається людським світом. От що відбувається з людиною; на думку письменника: “Людина свідомо живе для себе, але є несвідомим знаряддям для досягнення історичних загальнолюдських цілей”.

Тому в історії неминучий фаталізм при поясненні “нелогічних”, “нерозумних” явищ. Чим більше ми, на думку Толстого, намагаємося розумно пояснити ці явища в історії, тим вони стають для нас не розумнішими й не зрозумілішими. Людина повинна пізнати закони історичного розвитку, але в силу немічності розуму і невірного, а точніше, по думці письменника, ненаукового підходу до історії усвідомлення цих законів ще не прийшло, але обов’язково повинне прийти. У цьому складається своєрідний філософський і історичний оптимізм письменника. Для цього необхідно змінити крапку зору, “відмовитися від свідомості нерухомості в просторі й визнати рух, що ми не відчуваємо”, відмовитися від концепції вільно діючої в історії особистості, не довідавшись абсолютну і тверду необхідність історичних закономірностей.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Історія у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”

Categories: Нові твори

Links