“Історія душі людської” у романі М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу”


У передмові до роману “Герой нашого часу” Лєрмонтов визначає свою письменницьку завдання – намалювати “сучасної людини”, “портрет, складений з пороків усього нашого покоління”. Бєлінський назвав роман “сумною думою про наш час”. Особливість роману в тому, що портрет часу малюється як історія однієї людської душі. Сам Печорін, розмірковуючи про своє життя, знаходить у ній багато спільного з долею свого покоління. “Ми не здатні більш до великих жертв ні для блага людства, ні навіть для власного нашого щастя, тому що знаємо його неможливість і байдуже переходимо від сумніву до сумніву”. Завдання відтворити історію однієї душі дозволила Лєрмонтову намалювати складний і суперечливий характер героя. У вчинках і думках Печоріна багато жорстокого і егоїстичного. Він підкреслено холодно обходиться з Максимом Максимович, який захоплено зустрів його після довгої розлуки; є причиною загибелі Бели; грає почуттями княжни Мері, тому вона вважає, що він “гірше вбивці”.

Він цинічно розмірковує про дружбу (“З двох друзів завжди один раб іншого”), про любов (“Жінки люблять тільки тих, кого не знають”), про щастя (“А що таке щастя? Насичена гордість “), про страждання і радощі інших лише у відношенні до себе. Печорін приносить страждання всім, з ким зустрічається: Белі, “чесним контрабандистам”, Мері, Грушницкому,


Максиму Максимович. Але це не заважає йому з усією строгістю ставитися до самого себе. Він називає себе “етичним калікою”, “катом” (“я граю жалюгідну роль ката”, “я грав роль сокири в руках долі”). Він усвідомлює, що прожив життя порожню і безцільну: “Навіщо я жив? Для якої мети я народився? ” Він не бачить сенсу і радості в житті: “Я – як людина, позіхали на балі, який не їде спати тільки тому, що ще немає його карети”. Однак душа Печоріна складається не тільки з темних сторін. Це герой, який прагне любові, добра і краси, здатний на добро. Іноді назовні проривається його “холодне, безсиле відчай”. Лєрмонтов зображує його потрясіння смертю Бели (хоча і приховуване від сторонніх очей), його пристрасну трагічну любов до Віри, здатність відчувати природу (у сцені перед дуеллю з Грушницким).

Чарівність особистості Печоріна – в його гострому розумі, в умінні поглянути на себе з боку, в силу характеру, в бажанні самому творити свою долю. “Я завжди сміливіше йду вперед, коли не знаю, що мене чекає”. Навіть у жалюгідному Трутніцком він сподівається побачити пробудження благородства і совісті. При всій самобутності і унікальності особистості Печоріна його життя – “рівний шлях без мети”. Це трагедія “героя свого часу”. На що міг направити свої багаті душевні можливості Печорін? Соціально-психологічні умови епохи, що вимагають сліпої покори традиціям і послуху, не дають простору і істинного сенсу життя такої особистості. Розчарування і скептицизм – теж риса часу. Характеризуючи печоринской покоління, Герцен писав: “Вимушені мовчати, ми навчилися, замикаючись в собі, виношувати свої думки – і які думки! .. То були сумніви, заперечення, думки, повні люті “.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Історія душі людської” у романі М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу”

Categories: Шкільні твори

Links