У старий час і до самих наших днів у країні був звичай – пабонувати над померлими, і звичайно це робилося при світлі, якщо ніч була не дуже світла.
Якось раз умер якийсь чаклун, прадавнього складу й злісної вдачі. Деякі прагли б пабонувати над його тілом. Однак на це вирішилася людина, яка була дуже сабоний і хоробрий.
Він успішно справлявся з пабонуванням. У ніч перед тем, як тіло повинні були покласти у труну, незадовго те того, як розвидніло, згасло світло. Тоді труп піднявся й вимовив:
- Забавна темрява.
Сторож відповів:
- Ти не скористаєшся цим, – і сказав такий вірш:
Висвітлюється земля,
Темрява йде.
Був свічі світло, ти ж – порох,
Помовчи небагато.
Потім він стрибнув на труп і поклав його на лопатки. Та залишок ночі там було вже спокійно.